Дорогой избиратель Зеленского

Я – той, кого ти сміливо називаєш порохоботом останні місяці. Втім, я став ним ще кілька років тому.

Я – не львівський ІТ-шник і не сліпий у своїй злості бандерівець. Більше того, я народився і виріс у тому місті, яке завжди голосувало за Януковича, а сьогодні проголосувало за Зеленського. Я реально знаю, що таке Схід України і пам’ятаю його на початку війни. Війни з регулярною армією РФ і проросійськи налаштованими бойовиками, а не розборками між олігархами чи громадянським конфліктом.

Отож, любий виборцю. Я спокійно приймаю твоє рішення, яке призвело до перемоги кандидата, якого я ніколи не міг собі уявити. Мене тішить, що в Україні відбулись справжні вибори, і Україна реально обрала свого кандидата.

Я не буду розповідати тобі ні про заслуги Порошенка, ні про загрози від політики Зеленського. Ба більше, я впевнено дивлюся тобі в очі та тисну руку. Адже ти – мій громадянин, українець. Яким би діаметрально протилежним не був твій вибір, він – твій. Він український. Адже за паспорт, який ми з тобою подавали на виборчих дільницях, померли тисячі наших солдат.

Я категорично не розумію твого вибору – всередині я навіть протестую проти нього. Та впевнено дивлюся у твої очі. Мій кандидат отримав втричі менше підтримки. З моїм вибором не погоджується більшість населення України, але я намагаюсь утриматися від нездорового снобізму чи зверхності.

Хочу поділитися з тобою тим, що мене надихає і не дає запаморочити мозок ненавистю і розпачом.

Найперше, це – моя армія. Я не був на фронті, але чудово розумію, що мені не вистачить духу просидіти хоча б день в окопі під обстрілом. Я пишаюся і надихаюся тими, хто робить це вже п’ятий рік.

Друге, чим я пишаюся – це моя Церква, яка навчилась не мовчати у складні та важливі моменти нашої історії. Це та Церква, яка втекла від московського номіналізму та історичної амнезії. Це та Церква, яка поступово стає духовним і ціннісним хребтом України. Тішуся і молюся за неї щодня.

І останнє, що мене надихає – це наші професіонали. Держсектор, будь то Уляна Супрун чи Володимир Турчинов. Література, будь то Сергій Жадан чи Оксана Забужко. Релігія, будь то Борис Гудзяк чи Єпифаній. Інтелігенція, будь то Мирослав Маринович чи Ярослав Грицак. Мене надихають тисячі молодих лідерів, що їх поступово народжує реформована система шкільної освіти. Мене надихають ввічливі та пристебнуті водії Uber, обслуговування рідною мовою та якісне українське мистецтво – кіно, музика, іконопис. Мене надихають прогресивні українські ЗМІ та видання, які нерідко розповсюджують правду, добро та любов.

Відтепер такі як я називаються опозицією. Це означає, що ми з тобою ціннісно дивимося у різні сторони. Наші аргументи не переконають одне одного. Наш світогляд виявився занадто різним.

Дехто сміється, що відтепер нам треба поміняти тризуб на граблі. Мені ж здається, що нам варто поміняти себе самих.

Що я буду робити після виборів? Продовжувати робити свою справу, з повагою і любов’ю до країни та її мешканців. Незалежно від їхнього вибору, з яким я категорично не погоджуюсь.

Я спробую віддано і важко працювати, спробую служити людям. Запрошую і тебе!

І обов’язково триматиму для тебе свої двері – відкритими, а обійми – теплими.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени