Куда качнется маятник безвиза?

Певно, немає в Україні більш обговорюваної теми, ніж безвізовий режим з ЄС. Безвіз – це жаданий символ свободи. За цю свободу та рівність в правах з європейськими сусідами люди вийшли на Майдан.

Далі, як ми всі пам’ятаємо, була фаза переговорів-узгоджень, умови для України, обіцянки та гіпотетичні дати. Тепер кажуть – схвалять у листопаді, а як ні, то у грудні.

Але політична кон’юнктура навколо України почала змінюватися.

І справа не в тому, що американський виборець обрав Трампа, а не Клінтон, про що так мріяла більшість нашого політичного істеблішменту.

Політична кон’юнктура наразі змінюються в найближчому контурі в самій Європі.

В Молдові на президентських виборах більшість голосів віддали проросійському кандидату Ігорю Додону. Сподівання європейських сил Молдови на перемогу Майї Санду не справдилися, і зрозуміло, що найближчим часом саме в Кремлі визначатимуть курс наших найближчих сусідів. Заради об’єктивності треба сказати, що це перші прямі вибори президента з 1996 року, і відбулися вони тому, що в 2016 році Конституційний суд де визнав попередню норму – обрання президента національним парламентом – антиконституційною. Справжня політична боротьба там ще попереду.

Дуже схожа ситуація в Болгарії – там на президентських виборах 13 листопада кандидат від Соціалістичної партії, проросійський політик Румен Радєв переміг Цецку Цачеву, кандидата від правлячої партії «Громадяни за європейський розвиток Болгарії» (ГЕРБ).

У цей самий час, тобто в першій декаді листопада, після політичного конфлікту навколо економічних питань парламент Естонії голосує за недовіру прем’єр-міністрові Тааві Рийвасові й таким чином відправляє уряд у відставку. Й майже одразу естонські соціал-демократи та «Союз Вітчизни та Res Publiсa» заявили, що з метою формування нового уряду розпочинають коаліційні переговори з опозиційною Естонською партією центру, яка має велику підтримку російськомовної меншини Естонії.

В Хорватії на дострокових парламентських виборах, що відбулися в вересні цього року, перемогли правоцентристи – Хорватський демократичний союз. Дострокові вибори відбулися внаслідок парламентської кризи, але менш проблемною для ЄС Хорватія не стала. По-перше в правлінні партії є прихильники праворадикальної ідеології. А міністр у справах ветеранів Мирко Чрноя намагається ввести «реєстр зрадників» - тих, хто зрадив національні інтереси Хорватії під час Балканських війн.

Нарешті, Хорватія долучилася до Вишеградської четвірки в питанні необхідності більш жорсткої міграційної політики. До того ж у Хорватії економічна криза і дуже повільні реформи. Все це робить з неї чергову східноєвропейську проблему для Євросоюзу. І, хоча лідер ХДС Андрій Пленкович, в минулому дипломат та член Європарламенту – прибічник євроінтеграції України, в загальній ситуації «підвищеної турбулентності» та наявності «зон напруги» на мапі ЄС Хорватія посідає своє місце і загалом це не сприяє підвищенню лояльності керівництва ЄС до країн, що чекають на ухвалення безвізового режиму. До того ж офіційні Франція та Німеччина ще не оговталися від Brexit.

Варто для повноти картини додати до цього переліку нових «зон напруги» ще й Чорногорію, де планувався замах на новообраного прем’єр міністра-соціаліста Міло Джукановича. Підготовка терористичної операції по ліквідації прем’єра та захопленню парламента за висновками спецслужб Сербії і Чорногорії відбувалася на території Росії, Сербії, та Чорногорії.

Затягування схвалення рішення про безвізовий режим для Туреччини теж можна долучити до факторів, що ставлять під загрозу безвіз для України. Здавалося б - до чого тут це, адже сама Україна, як стверджують деякі єврочиновники, в цілому виконала усі вимоги для отримання «двері в Європу». Але Європа боїться поглиблення міграційної кризи і підстави для таких побоювань в неї більш ніж вагомі.

Але тепер обговорення безвізового режиму для ряду країн в Євросоюзі має загальний характер і присвячене питанню не про те, як відкрити двері, а як отримати можливість технічно та оперативно їх закрити в випадку необхідності. Тобто вирішується суто методологічне питання: досі у Євросоюзу не було механізму «заморозки» безвізу, але тепер через зміну геополітичного контуру, проблеми з мігрантами тощо у ньому є нагальна потреба. Франція та Німеччина займають у цьому питанні вельми жорстку позицію: мовляв, спочатку механізм «закриття», а тільки згодом схвалимо безвізовий режим для країн, що його очікують, у тому числі, а, можливо, в першу чергу – для Україні. Але – тільки в такій послідовності. Як довго триватимуть технічні переговори між Радою ЄС та Європарламентом щодо механізму призупинення безвізу, наразі невідомо. Брюсельский кореспондент Радіо Свобода Рікард Йозвяк написав в Twitter: «Не думаю, що ми побачимо фактичну лібералізацію візового режиму для України і Грузії до лютого-березня».

На цьому фоні наша звичка вимагати від Європи того, що маємо зробити самі, вдається дивною. Ми не назвали війну війною, а Росію – агресором, проте вимагаємо, щоб ООН визнала російську агресію проти України. Ми вимагаємо, щоб світ вводив проти Росії санкції, але самі не вводимо їх. Ми обурюємося, що Євросоюз купує у РФ газ, і в той самий час купуємо вугілля у «ДНР-ЛНР».

Вже помітно, як повільно зачиняється для України «вікно можливостей». Через зміну політичної кон’юнктури в Європі та неспроможності України стабілізувати внутрішню ситуацію, схвалення безвізового режиму для українців може бути віднесено на невизначений час.

Ми живемо в сучасному світі жорсткої ринкової конкуренції – конкуренції за капітал, і в тому числі за людський капітал, конкуренції за право не тільки бути, а й займати гідне місце на сучасній політичній мапі світу.

Тому, щоб бути почутими ззовні, ми нарешті маємо зсередини почати рух у напрямі розвитку. Тоді визнання нас світом буде логічним й правомірним.