Кто поведет мир в будущее?

Формат саміту виник задовго до заснування G20 у 1999 році. Ідея з'явилась ще у 70-х, метою було узгоджувати внутрішню політику найбільших економік світу, зменшуючи ризик нестабільності. Та зараз внутрішня політика створила новий тип нестабільності.

У той час як у 2014 році в ході саміту в Австралії міжнародна спільнота ізолювала Росію від участі в G20, США ізолювали самі себе у 2017-му. Того року після своєї зловіщої появи на саміті G7, президент Дональд Трамп оголосив, що США виходять з Паризької угоди з питань зміни клімату, підписаної у 2015-му. У відповідь європейські лідери Великої сімки (примітно, що за винятком прем'єр-міністра Великобританії Терези Мей), підписали декларацію, що засуджувала позицію Трампа.

Роками прослуживши головними архітекторами системи ООН та повоєнного міжнародного порядку, нині США та Великобританія, здається, налаштовані обернути це надбання з ніг на голову. З часів обрання Трампа та референдуму за Брекзит, обидві країни вступили на нестабільний та повний викликів політичний шлях на згортання політики відкритості та багатосторонності.

Космополітизм та глобальний поступ спровокували зворотну реакцію

Їхні траєкторії, хоча і нестабільні, та напрочуд схожі. Насправді, багато експертів бачили референдум за Брекзит передвісником до обрання Трампа. Так само як і кампанія «покинути ЄС», Трамп грав на страхах своїх виборців перед явищем міграції. І, як уряд Мей після референдуму, так і адміністрація Трампа, зайшли в глухий кут у своїй політиці. Недбало продумана кампанія наздогнала переможців. І коли ті, хто одержав перемогу на виборах, стали виглядати переможеними, ліві популістські погляди більш типових політиків на кшталт сенатора Берні Сандерса в США та лідера Робітничої партії Джеремі Корбіна у Великобританії почали ставати все більш популярними.

Вражає, що уряди Трампа та Мей також мають чимало спільного у баченні міжнародної політики. Обидва хочуть переукласти міжнародні договори, як ось торговельні, чи, у випадку Великобританії, щодо відносин з Європою. Та причина для переукладання незрозуміла, позаяк суперечлива.

Оскільки американські та британські робочі почали асоціювати глобалізацію з втратою роботи та нерівністю, то стали вимагати більше захисту. Проте політика протекціонізму, як правило, дорого обходиться клієнтам, особливо малозабезпеченим. Насправді, чимало статистичних даних доводять, що малозабезпечені групи найбільше виграють від лібералізації у торгівлі.

На цьому тлі будь-яка спроба змінити існуючі домовленості, ймовірно, обернеться укладанням раптових вузьких угод та санкціями за імпорт певних товарів. І ризик у тому, що дії інших країн у відповідь запустять порочне коло протекціонізму та деглобалізації.

У повоєнний період країни ставали все більш пов'язаними між собою шляхом взаємодії урядів, адміністративних установ, багатонаціональних корпорацій та фінансових інституцій – усі вони створили оточення, сприятливе для кооперації. Та сьогодні механізми глобалізації ламаються. Осередки професійних бюрократів – не в останню чергу дипломатичну службу США – урізають. Корпорації та медіа постійно закликають бути більш патріотичними. Фінансовий сектор сегментують та денаціоналізують. А такі інституції м'якої сили як Голівуд та університети погрузли у культурологічних війнах.

Американські та британські університети тривалий час займали найвищі місця у світових рейтингах та вважали себе глобальними інституціями з глобальною відповідальністю. Президент Гарварду, Дрю Фауст, часто захоплювалась міжнародною роллю закладу, а Прінстонський університет нещодавно змінив своє гасло з «на службі нації та іншим країнам» на «службу нації та усього людства».

Та останніми роками космополітизм та глобальний поступ спровокували зворотну реакцію. Вчитайтесь у слова Мей, сказані нею напередодні конференції Консервативної партії минулого жовтня: «Якщо ти віриш, що є громадянином світу, ти ніде не громадянин. Тоді ти не розумієш саму суть слова «громадянство».

Якщо післявоєнний дух універсалізму відходить у минуле, стара політика глобалізації потребуватиме нових лідерів та нового погляду на багатосторонність та м'яку силу. І усвідомлення цього неминуче призведе до того, що Китай та Європа – особливо Німеччина – бачитимуть себе новими захисниками глобального порядку.

Насправді, Китай та Німеччина дедалі більше сходяться у багатьох ключових питаннях. Обидві країни підтвердили свою готовність зменшити кількість викидів вуглекислого газу в рамках Паризької угоди, обидві проти нищівного хрестового походу Трампа від імені вугільної промисловості. Вимальовується також чіткий китайсько-німецький альянс з протидії торговельному протекціонізму. Нещодавно, коли президент Китаю Сі Цзіньпін сказав, що протекціонізм – це все одно що «закривати себе в темній кімнаті», канцлер Німеччини Ангела Меркель похвалила його слова як «дуже влучні».

Зараз, головуючи у G20, німецькі лідери міркують, яким чином їхня країна може закликати до глобалізації, намагаючись замінити тут ведучу роль Америки. Та справа в тому, що Німеччина надто мала щоби бути гегемоном, а її позиція всередині єврозони досі напружена через наслідки фінансової кризи 2008року.

Китай також зіштовхнеться з різними перешкодами в погоні за глобальним лідерством. Його фінансовий сектор досі порівняно недорозвинутий та схильний до криз. Велика інфраструктурна ініціатива «Один пояс, один шлях» втягне Китай у нові залежності, а також загострить суперництво з Азією. Насамкінець, перспектива китайського лідерства посилить страх за долю демократії. Адже в серці антиглобалізаційних закликів з боку багатих країн усе ж лежить заклик до збільшення, а не зменшення демократії.

Ось деякі інгредієнти нової форми глобального лідерства: Китай має першокласні університети, які все покращуються, а в Німеччині панує демократія, побудована на федеративних принципах та об'єднана спільним баченням європейської інтеграції. Та за відсутності хоча б одного з інгредієнтів рецепт не реалізувати. Століття американського панування базувалось на існуванні потужних внутрішніх інституцій, спільних цінностях та активному культурному житті. Глобалізація, збудована винятково на економічній логіці, ніколи не працюватиме.

Нове Bремя володіє ексклюзивним правом публікації колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена

Оригінал

Copyright: Project Syndicate 2018.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени