Как защитить наши моря?

Загострення українсько-російського протистояння в Азовському морі та Керченській протоці – гарна нагода поговорити про стан військово-морських сил України. Та і безпеку на морі загалом. Пропозиції окремих експертів щодо того, що слід, а чого не треба робити владі, виявляють іншу важливу проблему – важливості контролю цивільних над сектором безпеки і оборони. Гірше, ніж нехтування безпекою на морі, сьогодні може стати лише стратегія, що підриває спробу гармонічно розвивати ЗСУ.

В ідеалі військово-морські сили повинні мати збалансовану над- і підводну складову, якій під силу вирішувати багато питань: від гарантування присутності на морі до ведення там активних бойових дій. У приклад наводять Швецію. Її військово-морські сили можуть бути моделлю розвитку для ВМСУ, зважаючи на подібність географії і військових викликів. Але наші економічні реалії диктують, що існують речі, які сьогодні в морі Україна не може собі дозволити.

Наприклад, швидке завершення робіт над першим корветом проекту 58250 «Володимир Великий». Будівництво цього корабля розпочали в 2011 році, а терміни спуску на воду і введення до складу ВМСУ постійно переносяться. Зауважте, що для гарантування постійної присутності на морі та хороших умов експлуатації, подібних корветів має бути щонайменше чотири. Наразі Україна може дозволити собі лише створення малих броньованих артилерійських катерів «Гюрза-М» та десантно-штурмових катерів «Кентавр», що в 2016-2018 роках почали входити в ВМС. Ще одним хорошим індикатором реальних спроможностей України в сфері військово-морського будівництва має стати початок робіт над ракетними катерами «Лань», про що говорять останні півтора року.

Так помилятися Україна не має права: кожен промах означає витрати

Якщо економіка України в найближчі роки не почне рости темпами в 6-10% (на 2018 рік прогнозують 3-3,5%), то про потужний флот залишиться тільки мріяти. Тоді максимум, на що зможе сподіватися Київ, це завершення робіт над протикорабельною крилатою ракетою «Нептун» та створення на її основі ракетних комплексів. Виділяючи 3 млрд. доларів на ЗСУ щороку, Україна не може дозволити собі масштабну програму військово-морського будівництва. Інакше вона підірве бюджет і курс на максимально гармонічний розвиток збройних сил у цілому. Можливо, за таких умов краще почати велику інформаційну кампанію щодо отримання необхідної кількості якісних плавзасобів і морських систем озброєння із боку країн НАТО.

Саме це і повертає нас до важливості ефективного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони, який Україна почала запроваджувати, прийнявши цьогоріч закон про нацбезпеку. Органи державної влади, сформовані прямо чи опосередковано на основі вибору народу, мають чітко слідкувати за тим, щоб інтереси окремого роду військ не ставали на заваді ключовому інтересу вибудовувати максимально гармонійне розвинене військо в цілому.

Не можна забувати і про різний ступінь загроз, які стоять перед Україною. РФ у будь-якому разі становитиме більшу загрозу для України на суші чим на морі, зважаючи на потенціал російських збройних сил і пріоритети їх модернізації на 2018-2027 роки. Тому цивільний контроль над сектором безпеки і оборони в рамках розвитку ВМСУ і ЗСУ загалом є критично важливим елементом.

Так, Україна не повинна нехтувати безпекою в Чорному і Азовському морях, від чого залежить наша економіка і виживання. Але так само офіційний Київ не може собі дозволити приймати програми військового будівництва ЗСУ і окремих родів військ, що ставлять під сумнів протидію загрозам із різних напрямків.

Так помилятися Україна не має права: кожен промах означає витрати. Стримуючим чинником і має стати реалізація нового закону про нацбезпеку.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени