Как у нас на самом деле борются с коррупцией

Уже давно відомо, що українські політики сповідують подвійні стандарти: одне думають, друге говорять, а третє роблять. Таке враження, що ми живемо наче у задзеркаллі: голосуємо не розумом, а емоціями; дивимося не на фаховість, а на красиві рекламні гасла. Тому важко не погодитися з думкою, що після виборів, як і після одруження, рідко отримуєш те, що хотів.

Проте в умовах передвиборчої лихоманки українські політики починають розкривати свої потаємні задуми, які у «звичайний» час, за завісою гарних слів і впевненої риторики, досить важко виявити. Але така сублімація дає нам розуміння того, чому ми ніяк не заживемо по-новому? І найважливіше, чому попри численні заклики і безпрецедентну фінансову підтримку Заходу, українські реформи або пробуксовують, або ж мають негативний для країни і її громадян ефект.

І ось нарешті прем’єр-міністр Яценюк поставив усі крапки над «і».

Виявляється, що в Україні антикорупційний прокурор потрібен не для боротьби з корупцією, а для того, щоб отримати черговий транш від МВФ і безвізовий режим з ЄС. Ось так, не більше і не менше.

Тому можна сміло говорити, що боротьба з корупцією, яку показово розпочали президент та уряд, є вимушеним кроком, до якого владу підштовхують західні партнери, економічна криза та настрої суспільства.

Звісно, читаючи різні рейтинги і соціологічні дослідження, важко повірити у правдивість намагань влади побороти корупцію. Наприклад, в індексі сприйняття корупції, складеному Transparency International, Україна посіла «почесне» 142 місце в 2014-му. В цьому списку Україна ділить цю сходинку з Угандою та Коморськими островами як одна з найбільш корумпованих країн світу. І це після Революції Гідності.

А влада і надалі своєю антикорупційною імітацією продовжує видурювати іноземні кредити і переконувати громадян у правдивості реформ та прогресивність боротьби з корупцією.