Как советские кадры разрушают Украину

Якось Отто фон Бісмарк сказав таке: «Якщо б зарплата бюрократів коливалася вверх-вниз в залежності від рівня життя народу, тоді ці дурні менше б писали законів, а більше б думали».

І тут важко не погодитися. Будь-який, навіть, якісно спланований, процес може бути зірваний некваліфікованим або некомпетентним виконавцем. І саме кадрова політика - основа усіх українських бід.

За 25 років незалежності в Україні створено «гримучу суміш» - партократична система змішалася з радянською кадровою школою.

Партократична система підбору кадрів призвела до того, що незалежні фахівці «викидаються» з державної системи управління, оскільки вони є «чужими» для партій, які формують в Україні і законодавчу, і виконавчу, і судову владу. З іншого боку, партійні функціонери не допускають у партії розумних, талановитих і активних фахівців, оскільки останні є загрозою для тих, хто роками в партіях набуває однієї компетенції – уміння вижити у внутрішньопартійних склоках і вислужитися перед партійним босом.

Радянські кадри - це апатичні, пасивні, безініціативні і демотивовані чиновники, які бояться будь-якої відповідальності і мають єдине завдання дослужити до пенсії. Але по дорозі до неї, ще щось по-тихому привласнити. Це люди процесу, а не результату.

Ось і виходить, що український можновладець - це низькооплачуваний, апатичний, пасивний, некваліфікований мультипартійний функціонер, завданням якого є служити найближчому начальнику і намагатися якнайдовше протриматися у своєму кріслі.

Подивіться на найвищий рівень державного управління. В усіх національних радах, Раді коаліції, уряді, РНБО, ситуативних кімнатах, військових кабінетах одні й ті ж люди, які десятиліттями в українській політиці. Вони приймаються концепції, стратегії, доктрини, плани, підписують угоди, а результат –нуль. Чому? Бо це люди процесу, а не результату. Для них важливо щось написати, прокричати про це на усю країну і, починати придумувати щось інше.

Що робити? Спершу відновити соціальні ліфти і департизувати виконавчу і судову владу. Не боятися позапартійних чи нових людей. Далі, реформувати державні структури під фактичні потреби регулювання суспільно-економічного життя країни ліквідувавши зайві держустанови та встановити гідну зарплатню у державній службі. Створити мотивацію чиновника на позитивний результат, а не на процес. Не може бідний чиновник збудувати заможну країну! А розумні, активні та ініціативні люди бідними чиновниками бути не хочуть.