Как реформировать Верховную Раду

Верховна Рада України має найслабший рівень довіри з-поміж інших органів державної влади. Це до певної міри парадоксальне явище, адже парламент є представницьким органом, який обирається безпосередньо самими громадянами прямим та демократичним шляхом.

Передусім, такий парадокс має місце через те, що депутати підвели своїх виборців, вдаючись до популізму, корупції та нереалістичних обіцянок. Але це ж саме можна сказати і про інші держави, навіть ті, які вважаються найсильнішими демократіями.

У будь-якому разі не правильно оцінювати парламент лише крізь призму дій окремих депутатів. Слід розглядати діяльність ВРУ як владного інституту в цілому. І тут ситуація не є настільки негативною, як вважають більшість громадян, експертів і членів міжнародного співтовариства.

Нинішній парламент прийняв найсучасніший комплекс державних реформ з часів незалежності. В першу чергу Рада ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, здійснила модернізацію системи охорони здоров’я, освіти та пенсійного забезпечення, а також створила законодавчу базу для захисту України від агресії. Безумовно, набагато більше реформ ще мають бути прийняті, але в порівнянні з більшістю парламентів у інших країнах світу, ВРУ спромоглася за короткий проміжок часу проголосувати за вражаючий ряд складних і важливих законодавчих актів.

Оцінка діяльності ВРУ є радше змішаною, але жодним чином не негативною

Крім того, парламент також здійснив важливі внутрішні реформи, що зробило його більш відповідальним перед громадянами. До них належать План дій відкритого парламенту, прийнятий у 2016 році, та нова комунікативна стратегія, розроблена за участю громадянського суспільства, і прийнята торік. Інші внутрішні реформи, узгоджені в рамках Європейської парламентської дорожньої карти, прийнятою Радою в 2016 році, просуваються повільніше. Подекуди через недовіру між різними політичними групами, що характерно для української політики загалом.

Отже, оцінка діяльності ВРУ є радше змішаною, але жодним чином не негативною. В її арсеналі – низка значних перемог, які не слід недооцінювати. То чому український парламент має наскільки низький рівень громадської підтримки? Як же вдосконалити діяльність Ради та підвищити її авторитет серед громадян?

По-перше, ЗМІ. Вони, як правило, зосереджуються на скандалах парламентарів, а враховуючи те, що депутатів кілька сотень, промахи є неминучими.

По-друге, парламент безпосередньо обирається громадянами, а відтак, у їхньому розумінні, несе відповідальність за добробут населення. Не дивно, що громадяни країни, яка переживає величезні трансформації, реструктуризацію і протистоїть зовнішній агресії, незадоволені умовами свого життя у короткостроковій перспективі. Та будь-які втрати на початку змін є неминучими. Не всі громадяни розуміють, що державні установи потребують модернізації та реформування, щоб краще служити країні в довгостроковій перспективі. Зрештою, Радянський Союз не припинив би своє існування, якби був успішним економічно та політично.

По-третє, на сприйняття парламенту також впливає те, що політичний експерт Роберт Хоманс називає «грецьким хором» міжнародних та українських критиків, які прагнуть зменшити успіхи та перебільшити невдачі у реформах. Чому так відбувається? У випадку з парламентом, гіперболізовані докори, які часто надходять, в тому числі, від міжнародної спільноти, свідчать про нерозуміння ролі парламенту. Або ж вони прагнуть, щоб він просто виконував роль ретранслятора приписів міжнародних донорів.

Та критика є неминучою, адже за своєю природою демократичний парламент відображає різноманітні, часто суперечливі точки зору. В українському парламенті, як і в будь-якому іншому, депутати представляють різні ідеології, інтереси та регіони. Певні точки зору можуть здаватися необґрунтованими, і, безсумнівно, деякі з них такими і є. Пріоритети та перспективи неминуче відрізняються, але жоден з нас не знає, яке рішення і в якій ситуації є правильним. Значення демократії якраз і полягає в тому, щоб узгоджувати розбіжності та зменшувати рівень напруженості шляхом діалогу. Диктатури можуть здаватися ефективними, але в довгостроковій перспективі вони не лише посягають на права та свободи людини, але й призводять до погіршення економічної ситуації.

Тож що передусім треба зробити, щоби допомогти парламенту краще служити людям, а людям – краще його розуміти?

По-перше, слід і надалі поглиблювати прозорість діяльності ВРУ. У порівнянні з іншими демократичними країнами, парламенту України бракує ретельності та відкритості в обговоренні політичних питань. Дискусію про реформи, які так чи інакше викликають чиєсь невдоволення, як правило, блокують шляхом різних маневрів. Виходить, що лідери партій формально погоджуються провести реформи, а затим провалюють голосування за відповідні законопроекти. Отже, український парламент потребує такого упорядкування внутрішніх процесів, за якого процедурні лазівки не використовувались би для прихованої тактики блокування, а депутати, які бажають пропагувати чи протистояти певним положенням, відкрито аргументували свою позицію.

По-друге, необхідно збільшувати парламентський контроль над виконавчою владою. Ефективні парламенти розвивають міжфракційні експертизи щодо конкретних питань в комітетах, і конструктивно моніторять ефективність роботи уряду. Безумовно, політичні питання відіграють значну роль у роботі будь-якого парламенту, проте уряд та представники опозиції зазвичай ефективно співпрацюють над тим, щоб державні програми відповідали потребам громадян. Це слабке місце ВРУ.

Не менш важливим є питання міжнародного сприяння бажаним змінам. Як світ може допомогти Україні створити потужний, ефективний та підзвітний громадянам парламент?

По-перше, міжнародній спільноті важливо розуміти роль парламенту. І вона, насамперед, полягає не в здійсненні бажаної для цих оглядачів політики, а у забезпеченні відображення плюралізму думок, що існують у суспільстві.

Для міжнародних експертів є цілком нормальним розповідати парламентарям про те, за яку політику вони виступають. Та якщо парламент, після відкритих та прозорих дебатів, вирішить зробити щось інше, це не означає, що він поганий. Нескінченна міжнародна критика обраного парламенту може призвести до нівелювання свободи громадян суверенної країни приймати рішення.

По-друге, важливо визнати прогрес, якщо він має місце. Наприклад, у питаннях прозорості та впровадження інформаційних технологій ВРУ досягла значних результатів. Міжпарламентський Союз світових парламентів у сфері ІТ ставить Україну на наступне місце після Норвегії, однієї з найбагатших та найсильніших демократій світу. Але такий прогрес чомусь рідко помічають.

По-третє, міжнародні партнери України мають підтримувати стабільні зв’язки з Україною – так Рада матиме можливість брати за основу якісних змін успішні приклади за кордоном. Легко критикувати семінари чи навчальні місії, але я щодня спостерігаю, яке натхнення дають українцям європейські приклади. Радянська спадщина – це одна з найбільших проблем України. Українська держава протягом сімдесяти років була відірвана від решти світу, будучи частиною гіпербюрократичного авторитарного режиму. Єдиний спосіб, у який можна знівелювати його вплив, – це постійна двостороння комунікація з демократичними державами, які будуть демонструвати альтернативи командно-адміністративному підходу до організації роботи парламенту.

Зрештою, міжнародна спільнота повинна допомогти Україні налагодити конструктивну взаємодію між громадянами та депутатами. Роки радянського авторитаризму вплинули на бюрократичну інертність, зробивши громадян цинічними та роз’єднаними. І це, в свою чергу, перетворило їх на легку здобич популістів. Діалог між парламентарями та громадянами, як правило, завершується разом із виборами. Та без ефективної взаємодії всі запропоновані зміни матимуть обмежений вплив. Це не справа одного дня, але процес залучення громадян має бути більшим – набагато більшим, ніж громадських організацій, підтримуваних донорами. Так, подібні дії допомагають донести суть ідеї реформування, але в кінцевому підсумку кожен українець повинен вірити, що парламент та уряд працює для його блага.

Це передбачає інтеграцію громадянської освіти в формальну та неформальну системи, започаткування традицій регулярних зустрічей між депутатами та громадянами у своїх населених пунктах, створення парламентських комітетів, які регулярно проводитимуть слухання на місцях, а також тісну співпрацю між місцевими радами та депутатами ВРУ.

В України світле демократичне майбутнє, і ефективна робота Верховна Рада є важливою умовою для його побудови. За останні три роки було досягнуто чимало, але попереду ще дуже багато. Міжнародна спільнота може забезпечити чималу підтримку, та, в кінці-кінців, саме українці мають створити собі ефективний та підконтрольний їм парламент.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени