Как реформировать рынок оплаты труда

Україна сумновідома тим, що рівень оплати праці українців є одним із найнижчих серед країн Європи. І за цим показником нас уже випереджає Молдова та деякі африканські країни. Згідно з даними МВФ, Україна – найбідніша країна в Європі.

Так у серпні 2018 року середня заробітна плата в Україні становила 8987 гривень, тобто 264 євро. Для порівняння: у Польщі – 1102 , Франції – 2957, Німеччині – 3703 євро.

Найбільш гостра соціальна проблема України – це критично великий розрив між високою вартістю життя і низькою ціною праці. А все тому, що від початку незалежності владна українська «еліта» сповідувала хибну політику дешевої робочої сили та будувала сировину модель економіки. Як наслідок – знецінення праці, зниження рівня професійності робітників, бідність і масова трудова міграція.

Характерним для слаборозвинутих країн, в тому числі нашої, є низька питома вага витрат на робочу силу як у собівартості виробництва, так і оплаті найманої праці у структурі ВВП. Частка оплати праці найманих працівників у ВВП України знизилася з 49,9% у 2013 році до 38,9% у 2017-му. Частка заробітної платні в собівартості українських товарів у 2017 році становила лише 7%, тоді як у країнах Західної Європи – 30-45%. А це свідчить про надмірну експлуатацію української робочої сили.

Можновладцям та олігархам дуже пощастило, що терплячі українці мало страйкують

Однією з причин малої частки зарплати в собівартості продукції є низький рівень доданої вартості, створюваної на українських підприємствах. Така проблема найбільш характерна для експортної продукції хімічної і металургійної галузей, де підприємства належать одіозним олігархам. Якби Україна експортувала не сировину та напівфабрикати, а товари з глибшим ступенем переробки, більшою була б і частка заробітної плати у собівартості.

Деякі роботодавці стверджують, що ми маємо малі зарплати через низьку продуктивність праці. Та не слід забувати, що останнє на 95% залежить від роботодавця: його здатності ефективно організувати процес виробництва, впровадити сучасні технології, навчити і підвищити кваліфікацію працівника. Замість модернізації промисловості, інвестування у заміну зношеного та застарілого устаткування вітчизняних підприємств власники-роботодавці примудряються отримувати надприбутки: попри високу матеріалоємність та енергоємність виробництва – шляхом скорочення витрат на заробітну плату найманого працівника.

І як оминути таку значну статтю витрат вітчизняних підприємств, як їхня корупційна складова, що за різними оцінками становить 10-20% доходів. У житловому будівництві цифри ще більші –40-50% від собівартості.

Ще одне питання – різниця оплати в залежності від професії та регіону. Протягом останніх років найбільші заробітки були у сфері фінансових, посередницьких послуг, а не в сфері матеріального виробництва.

Кілька інших цифр.

Співвідношення в посадових окладах між працівниками основних професій і керівником сягає 1:200. Це коли в європейських країнах від 1:4 до 1:12.

Середньомісячна зарплата українських жінок становить лише 75% зарплати чоловіків.

Кожен четвертий найманий працівник в Україні перебуває за межею бідності. Таке ганебне явище, як бідність серед тих, хто працює, просто не має виправдання з позиції європейської практики.

Та і занижену зарплату недобросовісні роботодавці не вчасно сплачують: заборгованість з виплати заробітної плати досягла рекордного показника у більш ніж 2,7 млрд гривень.

Однією причин низької зарплати є вкрай неефективна та несправедлива система оподаткування та розподілу доходів. Можновладцям та олігархам дуже пощастило, що терплячі українці мало страйкують і вдовольняються жалюгідними копійками.

В Україні відсутній ефективний і дієвий соціальний діалог щодо шляхів підвищення продуктивності праці та більш справедливого розподілу доходу між роботодавцями і працівниками. Профспілки слабкі та розпорошені – нездатні до ефективного захисту інтересів найманих працівників. Роботодавці – жадібні та соціально безвідповідальні. Держава в результаті зрощення влади і великого капіталу втратила функції незалежного соціального арбітра та обслуговує корисливі інтереси олігархічних кланів.

Інститут мінімальної заробітної плати не виконує покладеної на нього функції відтворення робочої сили та утримання сімей. Останнім часом в Україні відбувається лише профанація та імітація реформування системи оплати праці. Уряд Гройсмана відірвав мінімальну заробітну плату від прожиткового мінімуму та фактично скасував поняття мінімальної заробітної плати, як оплати за просту некваліфіковану працю, включивши туди доплати і надбавки.

Відрив мінімальної зарплати від прожиткового мінімуму призвів до скорочення видатків на соціальні виплати. Встановлення урядом розміру мінімального посадового окладу працівника І тарифного розряду ЄТС на рівні затвердженого в законі штучно заниженого прожиткового мінімуму (вдвічі меншого за фактичні показники) призвело до «зрівнялівки» в оплаті працівників бюджетної сфери з 1 по 12 тарифний розряд, знецінення висококваліфікованої праці. Як результат – занижений рівень оплати праці працівників бюджетної сфери. Наприклад, у квітні 2018-го середня зарплата в сфері охорони здоров’я становила 65% від середнього рівня по економіці.

За розрахунками профспілок і незалежних експертів, мінімальна заробітна плата вже зараз має становити не менше 7000 гривень – розмір реального прожиткового мінімуму. Якби у влади вистачило бажання та волі закрити чорні офшорні «діри», стимулювати власне виробництво та детінізувати економіку, то вже найближчим часом середня зарплата сягла б $1000. Підвищення заробітної плати – потужний стимул для розвитку економіки. Це зростання внутрішнього попиту, піднесення національного виробництва, нові робочі місця. Завдяки підвищенню зарплати в кожного українця з’явиться можливість забезпечити економічне зростання держави.　

Для реформування оплати праці в Україні необхідно відмовитися від хибної політики дешевої робочої сили і сировинної моделі. Терміново розпочати запровадження нової моделі економіки, що передбачає інноваційний розвиток, технології, зростання продуктивності праці, збільшення доданої вартості української продукції, більш справедливий розподіл доходу між роботодавцями та найманими працівниками.

В рамках європейської інтеграції України необхідно забезпечити виконання в повному обсязі положень щодо гідної оплати праці, якості людського життя, скорочення бідності, які передбачені в Угоді про асоціацію з ЄС, в Європейській соціальній Хартії, відповідними конвенціями Міжнародної організації праці.

Для успішної реформи необхідно налагодити справжнє соціальне партнерство, конструктивний та дієвий соціальний діалог між об’єднаннями профспілок, роботодавців, органами влади та високий рівень відповідальності за дотримання домовленостей та угод. А передусім здійснити кроки на законодавчому рівні.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени