Как лишить суды личной «рентабельности»

Українська правова система є за своєю сутністю тоталітарною. Головна ознака цього полягає у переважному вирішенні будь-яких конфліктних питань через суд. Там вирішуються майже 100% справ, які потребують державного втручання. Таким чином влада здатна за найменшим приводом поставити у залежність будь-якого громадянина. За чверть століття громадянам Укрраїни не запропонували дієвих позасудових механізмів регулювання суспільних взаємин.

Одним із таких правових механізмів у цивілізованому світі є медіація. Це – альтернативний спосіб вирішення спорів. Він дозволяє сторонам досягти згоди самостійно, без звернення до суду, за допомогою незалежного медіатора. Останній, на відміну від судді, є модератором процесу, а не учасником. Важливо, що сторони самостійно обирають медіатора.

Мета медіації – знайти рішення, прийнятне і оптимальне для обох сторін, замість пошуку винного, як це робить суд. Поле її застосування ширше, аніж судове. Вирішуючи ситуацію, вона враховує реальні інтереси людей, а не досліджує відповідність окремих дій нормам законодавства.

Медіація може дати суспільству і країні відчутні соціальні та економічні переваги. По-перше, вона зменшує обсяги формального втручання держави у життя громадян. По-друге, - дає сторонам можливість досягнути взаємоприйнятного рішення, а не нав’язаного суддею. По-третє, поширення медіації розвантажить суди від малозначимих справ. Таким чином, судді зможуть зосередитися на принципових і складних для суспільства питаннях.

Поширення медіації я вважаю позитивним проявом децентралізації. Адже вона звільняє громадянина від державного втручання у приватне життя, звужує можливості тиску на суспільні інститути, запроваджує у суспільстві соціальні механізми саморегуляції. Це – крок уперед від радянської каральної юстиції до європейських юридичних практик. Його доцільність, до речі, визначено зобов’язаннями України перед Радою Європи щодо гармонізації національного законодавства із європейським. Наявність дієвих позасудових процедур примирення – характерна особливість європейського права.

Безумовно, поширення медіації не може бути всеосяжним. Більше того, позасудові методи досягнення згоди точно не можуть застосовуватися у кримінальних справах. Адже це порушує принцип невідворотності покарання за протиправні дії.

Безумовно, впровадження дієвого механізму позасудового розгляду справ матиме відчутну протидію. Я припускаю, що судова система захоче зберегти монополію на господарські справи, найбільш «рентабельні» для окремих служителів Феміди. Але ж у демократичному світі значна їх частина розглядається саме у позасудовому форматі. Окрім того, в Україні існує проблема із виконанням навіть примусових судових рішень. Тож практику сумлінного виконання добровільних домовленостей нам ще доведеться виховувати у суспільстві.

Але водночас медіація має вагомі переваги, здатні посилити її позиції у суспільстві. У медіації, на відміну від судового розгляду, ніхто не програє. Її основні принципи – добровільність, неупередженість медіатора і прийняття оптимальних для усіх учасників рішень. Відтак, сторони, вочевидь, будуть зацікавлені їх виконувати. Важливим чинником медіації є можливість для сторін зберегти подальші ділові чи особисті взаємини. За відсутності переможеного це можливо. На відміну від судового вирішення, яке називає переможця і переможеного.

А тепер про головне. Чому перевірений часом і світовим юридичним досвідом механізм практично не застосовується в Україні і як його зробити реаліями нашого життя. Це відбувається через корпоративний спротив та недостатнє правове регулювання процедури, що обмежує її практичне застосування.

У нас поняття медіації малознайоме навіть юристам, хоча у країнах ЄС, в Австралії, США і навіть деяких пострадянських воно давно є юридичною практикою. Тож прийняття Верховною Радою наприкінці 2016-го у першому читанні проект закону «Про Медіацію» вважаю значним кроком вперед. Він має бути прийнятий в цілому, із відповідним фаховим доопрацюванням. Цей документ створить, нарешті, законодавче підґрунтя для розвитку цього соціально-правового інституту. Таким чином, Україна стане ближче до європейської практики, коли громадяни у більшості випадків вирішують сімейні та господарські питання самостійно, без примусового тиску і втручання держави.