Исторический момент для Кубы

26 апреля 2018, 14:37
145
PR

Новому правителю придется управлять страной в трудные времена смены поколений. Или он станет лидером, или провалит весь процесс. Но Куба в любом случае изменится

Багаторічний кубинський лідер, 86-річний Рауль Кастро, офіційно пішов з посади і дав дорогу представнику молодого покоління, тим самим ознаменувавши кінець цілої епохи клану. Для Куби це один з найвідповідальніших моментів у їхній новітній історії. Зміна керівництва принесе з собою якісні зміни у політиці, економіці та житті звичайних людей. Майже 60 років правління Кастро завершилися – країна вступає на шлях політичного «оновлення» еліт.

Рауль Кастро – брат померлого лідера революції Фіделя – ще у 2013-му пообіцяв, що цей 5-річний термін його правління буде останнім.  Разом з ним на пенсію пішли віце-президент та три легендарні революціонери, соратники Фіделя. Крім вікових проблем зі здоров’ям, у Кастро була й інша причина піти у відставку.

Протягом останніх двох років у Кубі велися активні розмови щодо необхідності оновити склад політичного керівництва: тільки так країна зможе адаптуватися під мінливі умови глобального (принаймні регіонального) середовища. Стало зрозуміло, що комунізм, який царив тут після революції 1959-го, не надто життєздатний. Трансформація ідеологічного ґрунту потребує нових керівників.

Куба, вочевидь, посилюватиме зв’язки з Китаєм і Росією

Зрештою, вік та революційний запал старих лідерів вже не ті. А на тлі тенденційного розповсюдження регіоном «ефекту Трампа», кубинська влада мала би швидко почати процес реформ. Інакше криза старого порядку відправила би їх на смітник історії силоміць.

Новим лідером Куби став 57-річний Мігель Діас-Канель, який останні роки обіймав посаду віце-президента країни. Кубинці небагато знають про свого нового керівника: багато років він перебував у тіні Кастро і слухняно виконував вказівки. Всередині кубинського політичного класу він уже має певну репутацію: Діас-Канеля підтримують найвпливовіші члени правлячої партії, тож кандидатура була схвалена одноголосно. Проте він усе ж є представником покоління, яке не знало, що таке Куба без Кастро. Тому марно сподіватись на швидкі перетворення.

Діаса-Канеля знають як «людину з народу»:  політик популярний у рідній провінції, та і люди не раз помічали, як він добирався на роботу на велосипеді. Крім того, на відміну від старих консервативних функціонерів, новий лідер Куби займає більш помірковану позицію щодо цілої низки важливих суспільних питань: в тому числі і щодо одностатевих шлюбів і захисту прав ЛГБТ. Не менш важливо, що Мігель Діас-Канель захищає курс на розбудову тісної співпраці з Європою.

Головною перешкодою стане відсутність історичної легітимності в очах народу. Клан Кастро та їхні соратники керували Кубою, плекаючи свою внутрішню легітимність зі свого революційного минулого. У нових лідерів, дітей «революційної» Куби, такої легітимності не буде, а відтак вони будуватимуть її з нуля. Тут є і позитивний бік: з’явиться можливість сформувати новий імідж влади в очах молодого населення. Та є ризик, що кубинці можуть ще більше втратити довіру до істеблішменту.  

Друга проблема – економічна криза. Саме тут Діаса-Канеля можна буде оцінити як нового лідера. Адже він навряд чи візьметься за радикальні новаторські кроки в політичній галузі, яка певний час лишатиметься прерогативою «старої гвардії». Нині кубинська економіка перебуває в украй тяжкому стані: вона все ще є плановою і повністю підпорядковується державі.

Крім внутрішніх економічних негараздів, керівництво займатиметься переорієнтацією у зовнішній торгівлі. Це насамперед стосується енергетичної безпеки. Річ у тім, що економічна та продовольча криза у Венесуелі, яка є основним експортером нафти до Куби, а також падіння цін на нікель та цукор, відчутно вдарили по державній економіці. Це змусило владу шукати інших партнерів. В умовах посилення конфронтації зі США, Куба розвернула політику у бік Китаю і посилила співпрацю з Росією. Саме остання наростила системні поставки нафти до Куби, замінивши Венесуелу. А Китай налагодив тісну співпрацю з кубинцями, лише за останні два місяці списавши їм борги та виділивши $36 млн фінансової допомоги.

Не останню роль у погіршенні умов життя та економічної ситуації на Кубі зіграло американське ембарго, вперше запроваджене у 1962 році. З того часу воно лише посилювалося і боляче вдарило по кубинцях. Спроба адміністрації президента Барака Обами нормалізувати стосунки з Кубою і скасувати ембарго не мали відчутного результату: прийшовши до влади, Дональд Трамп згорнув усі зусилля попередника та

знову зайняв жорстку позицію відносно Куби. І найближчим часом навряд чи щось зміниться.

Зовнішня політика Куби також зазнає змін, хоча й не радикальних, з огляду на домінантну роль старших політиканів. Куба, вочевидь, посилюватиме зв’язки з Китаєм і Росією. Китай вже став головним торговим партнером Куби, а експорт з Росії зріс до рекордних 81%.

ЄС позитивно сприйняв зміну влади на Кубі і підтримував цей процес із самого моменту його анонсування самим Раулем Кастро. У листопаді 2017 року Куба та ЄС підписали договір про політичну співпрацю, що свідчить про наміри організації рухати Кубу в бік лібералізації. Це допоможе в часи кризи.

Поява на кубинській політичній сцені Мігеля Діаса-Канеля – це історичний момент для невеликої країни. Зміна керівництва вперше за майже 60 років – це спроба влади піти у небуття самостійно, без допомоги ззовні та за умов, які нові лідери самі для себе сформують.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени