Скандалы в США. Как Украине рассказать свою историю
Медиабезумство вокруг Трампа в США предлагает Украине уникальную международную площадку
На перший погляд, усе це зондування імпічменту Трампа здається жахливою новиною для України. Маючи російські війська, що досі знаходяться на Донбасі, та президента Росії Володимира Путіна, який прагне скористатись недосвідченістю нового українського президента, Україні менше за все потрібна криза у відносинах із її найбільш важливим союзником.
Хоча потенційні наслідки імпічменту в контексті безпеки досить зловісні самі по собі, схоже на те, що події розвиваються навіть гірше. Американське розслідування набирає обертів, Україна стає синонімом хабарництва і політичної нікчемності, так як захисники Трампа часто згадують про націю як про «одну з найбільш корумпованих країн у світі». Це не переможний меседж, як не крути. Тим не менш залишається фактом те, що протягом кількох коротких місяців історія про імпічмент прикувала до України куди більше міжнародної уваги, ніж за попередні 28 років незалежного існування. Питання, яке українці зараз можуть поставити самі собі, полягає в тому, а чи дійсно є така штука, як погана реклама.
Справжнє значення нинішньої глобальної уваги стає очевидним лише тоді, коли його розглядати в контексті історичних проблем України та її міжнародної анонімності. Такий нерозкручений профіль не випадковий. Це продукт довготривалих та вельми успішних спроб Росії подавити українську ідентичність та запобігти появі окремої української державності. Російські мотиви нескладно збагнути. Зрештою, та приписана Україні близькість до Росії пов’язана з питаннями безпеки, географії, етнічної приналежності та релігії, що тягнеться від спільного міфу про заснування, згідно з яким обидві сучасні нації беруть свій початок у ранньосередньовічній державі під назвою Київська Русь. Це ставить володіння Україною, разом з Києвом як «матір'ю всіх міст руських», у центр відчуття Росії самої себе. І справді, коли дивитись на усе це крізь російську призму, то реальними сепаратистами у сьогоднішній Україні є самі українці.
Починаючи з 17 століття, подібне мислення призвело до всього: від мовних заборон до жорсткої політики русифікації та масових депортацій, трансферів населення та насильницького голоду. Прагнення поглинути Україну досягло трагічного піку в 1930-х, коли радянська влада свідомо заморила голодом мільйони українців, одночасно систематично винищуючи моральних та інтелектуальних лідерів української нації. Дивовижно, та Україна вижила. Втім, ознаки її похмурої спадщини все ще надто легко ідентифікувати. Це проявляється у складних політичних протиріччях української держави, що виникла на руїнах Радянського Союзу, і стоїть поза постійним домінуванням традиційних російських історичних наративів серед зовнішньої аудиторії, що намагається збагнути цю країну.
Медіабезумство навколо процедури імпічменту Трампа пропонує Україні унікальний міжнародний майданчик, де вона може розказати історію зі свого боку. І сказати напевне є що. Довгий шлях України назустріч державності - це епопея, що може справді вразити та принишкнути навіть найбільш бувалих оглядачів. У недавньому минулому волонтерське чудо країни 2014 року було наче створеним для Голлівуду. Успіх міні-серіалу НВО «Чорнобиль», що вийшов цієї весни та отримав премію Emmy, доводить, що міжнародна аудиторія для українських драм існує. Виклик у тому, щоб нині самим українцям взяти на себе роль оповідачів. І це не просто завдання для творців кіно чи ТВ-продюсерів. Навпаки, кожен може бути залученим у цей процес — від журналістів та академіків до студентів та активістів.
Поза банерними заголовками української травматичної та тріумфальної національної історії, в країні також повно сучасних хіпстерських наративів, які миттєво сподобаються поколінню Instagram. Насправді, представники української динамічної музики, моди і сфери технологій можуть ніколи і не мати кращого шансу, щоб зосередити на собі глобальний центр уваги. Зробивши це, вони також допоможуть продемонструвати, що Україна — це щось значно більше, ніж закоренілі стереотипи про корупцію та війну.
Навіть якщо Україні не вдасться капіталізувати нинішній приступ імпічментоманії, те представлення, яке країна отримала, все ж може стати поворотним моментом. За короткий час після скандалу провідні міжнародні медіа, включаючи BBC, Washington Post, Wall Street Journal та Financial Times — всі офіційно прийняли україномовне написання «Київ» при згадці столиці країни. Цей маленький, проте символічно важливий жест дає натяк на більш ширші зсуви у зовнішньому сприйнятті, що вже відбуваються.
Зрештою, 24-годинний новинний цикл переключиться на наступний великий скандал, і деталі причетності України до справи про імпічменту швидко почнуть тьмяніти. Натомість імпульс до ширшого визнання бренду України залишиться. Країни регулярно інвестують мільйони доларів у піар-кампанії в надії забезпечити собі частку тої уваги, яку нині має Україна. Для нації, що століттями боролась, аби вийти з тіні російського імперіалізму, таке міжнародне представлення у буквальному сенсі безцінне.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Пітера Дікінсона. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
