Элитарные юристы с элитарным образованием?

Звісно, потенційні новації викликали ажіотаж серед професійної правничої спільноти.

Ключові тези законопроекту:

• поняття “правник”, “правнича школа” і “правнича освіта”;
• Підготовка юристів здійснюється виключно в рамках магістерського рівня вищої освіти (ніяких бакалаврів);
• навчатися на юриста можна буде лише в межах денної форми навчання
• передбачено, що “правничими професіями” в Україні є суддя, адвокат, прокурор та нотаріус;
• але передбачено поняття “професійної діяльності в сфері права”, що включає майже всі звичні напрямки діяльності (наприклад, помічник адвоката чи юрист міської ради), причому у прив’язці до запровадження монополії адвокатів на здійснення судового представництва;
• викладачі зможуть викладати лише уклавши відповідний договір, строком щонайменше на 5 років, і без сумісництва;
• Єдиний державний кваліфікаційний іспит, після якого особа вважається правником і може претендувати на посади за професією. Державна правнича екзаменаційна комісія формується у складі сімнадцяти членів – але без громадськості;
• передбачено З’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ і Рада деканів та ректорів правничих шкіл і Загальні збори викладачів правничої школи. Про студентів забули);
• ніякої зворотної дії закону, хто займається правничою професією той є правник, іншим ще 5 років вважатись правниками.

Що негативно сприйнято спільнотою:

• доцільність наскрізної магістерської програми підготовки правників;
• подальша доля спеціальності «Міжнародне право» в межах юридичної освіти;
• можливість помістити роботу юриста в рамки «правничих професій» чи «професійної діяльності в сфері права»;
• запровадження окремої системи самоврядування для правничих шкіл;
• і, як наслідок, створення умов для елітарності правничої освіти і шкіл.

Підсумково, відзначу правильність спроби підвищити стандарти правничої освіти, що, однак, неминуче означає утруднення доступу до професії. Окрім зауваженого вище, можна додати ще деякі неоднозначні положення законопроекту.

Незрозумілим лишилась мета і порядок організації первинного оцінювання правничих шкіл. Можна погодитись із бажанням зменшити кількість ВНЗ, як і підвищити стандарти професії (що неминуче означає ускладнення доступу). Але чому не можна вважати достатнім регулятором спроможність відповідних ВНЗ привести діяльність у відповідність до закону, запит попиту ринку, і власне складення Єдиного іспиту?

Цікавим залишається питання державного замовлення на юристів (правників), як його розмір розподілятиметься у зв’язку зі змінами, і чи будуть умовні квоти (поки мови про це у законопроекті не йде).

Наскрізний магістр як безальтернативний освітньо-кваліфікаційний рівень це дуже неоднозначно, зокрема чи відповідає це загальноєвропейським стандартам, і як бути студентам, які б із задоволенням поєднали бакалавра “у нас” з магістром “у них”?

Щодо правничих професій і діяльності, то, на мій погляд, слід або додатково утруднити доступ до “правничої професії” (за прикладом ФРН), або розширити список таких професій, зменшивши список “професійної діяльності у сфері права”.

Наразі, справедливо було б очікувати від авторів законопроекту та інших зацікавлених депутатів спершу випрацювати компромісні позиції по спірним питанням на кшталт “міжнародне право”, врахувати інші зауваження, а тоді рухатись далі із безумовно потрібним законом.