Два разговора на Донбассе
Вчора, вертаючись з Донеччини, мав дві розмови.
На вокзалі біля каси стояла літня пара.
Я пішов купувати морозиво, а дружина підійшла до каси. В цей момент вона почула:
- Смотри, это Тука пошел.
- Да ну, что ему тут делать?
Дружина посміхнулась:
- Он это, он.
Чоловік підійшов до мене. Літня людина.
- Извините, вы – Георгий Тука?
- Да, я.
- Спасибо большое. Спасибо за то, что делаете для Донбасса. Мы из Горловки. Тяжело нам там, очень тяжело.
Я потиснув йому руку мовчки – не знайшов, що відповісти.
Далі, їдучи в потязі, мав розмову з молодим (років 30) чоловіком. Віталій. Колишній співробітник "Тітану". Живе в Донецьку. Як тільки почався безлад в місті – звільнився. Зараз працює в Києві "вахтовим" методом.
- Вот, скажите, как же так получилось? Как получилось все это? Ведь я не за Януковича, не за Россию. Но, ведь и после Майдана все пошло не так, как хотели! Кому все это нужно? Когда это закончится? У меня и там друзья, и там. Не могу я разорваться! Дедушку ни перевезти не могу, ни бросить.
Хвилин 20 розмовляли на цю болючу тему. Людина явно розгублена. Прощаючись, я сказав йому: «Виталий, вот ты сам себе задай вопрос и сам дай ответ на этот вопрос: если к тебе в Донецке придут из "военкомата" (а он сам рассказал, что уже ходят), Что ты будешь делать? Не спеши, хорошо подумай и ответь сам себе!»
Він відповів миттєво і дуже емоційно: «Убегу или сяду «на подвал»! Я уже сто раз себе этот вопрос задавал: не могу я воевать ни за тех, ни за этих!»
Ми розійшлись по своїх місцях, а я потім довго думав: скільки ж таких "розірваних навпіл" людей ми зараз маємо по всій країні? І невідомо, чи вдасться їм коли-небудь знайти себе.
За ці дні я чотири рази спілкувався з нашими захисниками-переселенцями: двоє з Горловки, один з Донецька, один з Алчевська. У трьох з них "там" ще й досі живуть родини, у четвертого родини не залишилось. У всіх немає житла і повернутись назад можливості немає теж. Всі воюють з перших днів і по сьогодні.
Так, моє серце на боці тих хлопців, які своїм життям захищають нас. Але... і Віталія шкода теж. Ну, не ворог він! Не ворог.
Текст опубліковано з дозволу автора
