До каких пор будем "тушить пожары"?

29 мая 2018, 20:03
Этот материал сейчас доступен только на украинском языке

Если игнорировать проблемы ромов, живущих в стихийных поселениях, то рано или поздно борцы за "чистоту" территории снова устроят там генеральную "уборку"

22 травня в Тернополі дванадцятеро людей напали на ромське наметове містечко. ЗМІ повідомляють, що нападники вигнали жінок і дітей у ліс, була стрілянина, а саме поселення спалили. При цьому повідомляється, що по медичну допомогу ніхто з постраждалих не звертався.

Та чи безпечно для ромів, на яких напали, з’являтися у громадських місцях? Чи мають вони бодай якусь можливість знайти прихисток?

Останні декілька років спостерігається сплеск насильства по відношенню до ромів, які живуть в стихійних поселеннях. За даними минулорічного загальнонаціонального дослідження «Що українці думають про права людини», 47% опитаних допускають обмеження прав ромів.

І ось маємо: днями трапився напад на ромське поселення у Тернополі, до цього – у Львові, раніше – в Києві. І це все за один місяць! Це спосіб позбутись неприємного та некомфортного сусідства, чи бажання праворадикалів, чия ідеологія сама по собі не популярна, через «вирішення проблеми ромських стихійних поселень» нашвидкоруч отримати суспільне схвалення? Думаю, і те, й інше. Хоча тут ідеться про значно більше.

Щодо сусідства. Я мало не щодня чую від представників місцевої влади про те, що «невідомо як правильно вирішувати проблеми ромів», тож вирішують просто – «не втручатись».

Безпека – це найважливіша складова здорового мікроклімату в громаді

Як результат, великі ромські родини приїжджають зі Закарпаття до Києва, Львова й інших великих міст. Там вони облаштовуються як можуть і живуть де прийдеться: споруджують у лісосмугах чи на пустирях намети та займаються низькокваліфікованою працею, яка дозволяє їм заробити на їжу.

Відкрию секрет – ці люди їдуть не «за покликом серця», не за романтикою кочового життя. Вони не їдуть, щоб на вас нападати – воліють радше і зовсім менше перетинатися з іншими, а заразом нічого не вимагають від держави. Вони їдуть у великі міста, щоб вижити у той спосіб, який знають.

Великою мірою, ці люди – соціально незахищена частина населення. І перший крок, який можна і слід робити, коли декілька ромських родин облаштовуються в такому компактному поселенні, – це візит соціальних сервісів та служб у справах дітей, бездомних, знайомство з лікарем та дільничим.

Так, у роботі з ромськими громадами є своя специфіка. Та це не так складно – разом з громадськими організаціями, які представляють цю частину населення, розробити алгоритм комплексної взаємодії з їхніми поселеннями. Тобто визначити правила, взаємні обов’язки і забезпечити контроль над їхнім дотриманням. Благодійність, говорите? Це турбота про безпеку і співжиття в громаді різних груп.

Безпека – це найважливіша складова здорового мікроклімату в громаді. Якщо ігнорувати проблеми і не працювати зі соціалізацією і супроводом ромських громад, які живуть у стихійних поселеннях, то рано чи пізно їх накриє хвиля суспільного незадоволення, яку з радістю підтримають борці за «чистоту» території та радо влаштують генеральне «прибирання».

Мовчання з боку місцевої влади легітимізує насилля. Натомість робота з ромами – це бодай спроба зрозуміти, чому ці люди приїжджають і як планують жити. Така діяльність дала би чіткий сигнал громаді: влада тримає ситуацію під контролем, не потурає нападникам, а заразом шукає цивілізований вихід зі ситуації.

Це можуть бути такі виправдані роками заходи, як заснування центрів правової допомоги в компактних поселеннях, просвітницька робота в школах, підтримка мережі спеціально навчених соціальних посередників, які скеровують ромів у процесі отримання медичної допомоги чи іншого сервісу.

І такі моделі діють, адже коли людина без освіти, їй важко не лише написати заяву, а банально зорієнтуватися, куди звертатись. І тут сил громадськості та міжнародної спільноти замало.

Головна відповідальність за включення найбільш вразливих членів суспільства до соціального життя належить громаді та державі. Бо хоч громадські організації і працюють на те, щоб робота з ромами відбувалась системно, їм усе частіше доводиться «гасити пожежі». Де ж тут узятись системності?

Цькування та вигнання людей – це шлях у нікуди для всіх нас як суспільства. Цькування не сприяє соціалізації, а вигнати – не значить повернути родини «туди, звідки прийшли». Їм просто нема куди вертатись. А така неприхована, необґрунтована та безкарна агресія обов’язково вплине на загальну ситуацію в громаді та пошириться на інші сфери співжиття.

Зупинити це можливо, і розпочинати треба негайно.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Журнал НВ (№ 21)

Парламентские списки

Благодаря двум новым политсилам парламент ждет беспрецедентное в истории Украины обновление

Читать журнал

Стань автором

Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу:

nv-opinion@nv.ua

Выбор редакции

Travel

Вчера, 11:30

img
Минимум туристов и свой Ленин. Записки из путешествия в столицу Эквадора
Культура

Вчера, 09:27

img
Инопланетный гость. Рецензия на фильм Люди в черном: Интернэшнл
Lifestyle

Вчера, 09:45

img
Сейчас нет цели накачать мышечную массу. Как тренируется и питается Зеленский — эксклюзив НВ