Что не так с электронным декларированием

Ситуація з е-декларуванням через істерики зі всіх можливих сторін стала топ-темою. Вирішив додати до неї своїх «5 копійок».

Загалом до е-декларування я ставився байдуже. Чому? Поясню на прикладі заповнення декларації в Донецькій військово-цивільній адміністрації: я не згадував всі свої доходи, мені принесли витяг з податкової, де були всі доходи, зокрема й 3 грн на якусь давно забуту мною картку Приватбанку.

Таким чином декларацію заповняли більшість людей. В результаті у деклараціях було те ж саме, що й в базах даних. Знайти невідповідність між вказаною інформацією і реальною неможливо.

Дуже добре, що у нас розвивається інститут декларування доходів. Це точно ‪#‎перемога. Але, як завжди, замість створення комплексної системи із податкових інспекторів, які супроводжують громадян щодо їх доходів, консультують, нагадують про подачу декларації, як це є в розвинутих країнах, у нас знову головне - посадити в тюрму. І посадять, звісно, не тих, хто цього найбільше заслуговує.

Посадити, замість запобігти - найпоширеніша радянська практика, навіть у людей з європейським бекграундом.

Найбільш позитив в історії з е-декларуванням – це те, що вся країна почула про радянського недобитка під назвою «Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України», який фактично є інформаційним корупційним монстром і головним тормозом розвитку е-урядування в Україні. Було б добре, аби колеги-антикорупціонери поколупалася в ліцензіях і фірмах, які до революції обслуговували органи влади щодо нових сайтів та інформаційних систем.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Більше поглядів тут