Большая драма Бориса Джонсона. Что ждет Великобританию

Прем'єр-міністр Борис Джонсон — який, як відомо, прагне як суспільної уваги, так і місця в історії - здобув перше, та втрапив у друге завдяки перемозі на виборах у Великобританії цього тижня, що стала найбільш переконливою для консерваторів з часів Маргарет Тетчер у 1987 році. Та щоб урятувати саму Великобританію він, утім, мусить змінити курс чи щонайменше напрямок по відношенню до більшої частини того, що він сказав і зробив, аби перемогти.

Я виступав проти Брекзиту з економічних та політичних міркувань, але в той же час у Джонсона може бути достатньо політичної гнучкості, інтелектуальних здібностей та черчиллівських амбіцій, аби ввести в оману своїх критиків, слідуючи п’яти лініям у своїй діяльності, яких він мусить послідовно дотримуватись, аби зайняти своє історичне місце.

Найважливіше, що він муситиме домовитись про торговельну угоду «без тарифів і квот» до кінця 2020 року з Європейським Союзом, який він же принизив, будучи свідомим того, що хоч і на відстані, але той є найбільшим торговельним партнером ЄС.

По-друге, він муситиме стрімко відновити зовнішню економічну впевненість для країни, що пережила скорочення інвестицій, спад економіки та сумніви щодо подальшої ролі Великобританії як європейського та глобального фінансового хабу.

По-третє, йому досі варто розраховувати на торговельну та інвестиційну угоду з президентом Трампом, який відволікся на імпічмент. У той же час він має поділитися з виборцями тим, наскільки це малоймовірно, і прийняти те, що може виявитись скорішими та легшими можливостями в Азії, а саме обговорити шлях до Всеохоплюючої угоди про трансатлантичне партнерство з 11 країнами.

По-четверте, він муситиме відмовитись від значної частини своєї популістської риторики, завдяки якій його обрали, та підтримати свій натхненний та виголошений цього тижня меседж про «Одну націю», що може зцілити розділення по країні - та, можливо, вповільнити поширений у Європі та глобальний тренд на популістів.

Насамкінець, йому треба буде врятувати Великобританію від розпаду, переконавши Шотландію та Північну Ірландію їх місцем у майбутньому, в той же час стоячи на заваді проведенню нового шотландського референдуму за незалежність. Успішні перемовини з ЄС цьому сприятимуть.

Останніми місяцями медіаексперти порівнювали підйом Бориса Джонсона та Дональда Трампа як популістів, які обернули політику своїх країн з ніг на голову. Втім, на цьому порівняння і закінчуються, враховуючи вчений, багатомовний та мультикультурний бекграунд Бориса, а також його інтелектуальні пориви.

Він народився у Манхеттені як Александр, і потім до 11 років зростав у Брюсселі перш ніж відправитись до британської школи-інтернату через рік після того, як у його мами трапився зрив, як щедро задокументував його життя у the Atlantic Том МакТег минулого липня. Десь на цьому шляху тиха дитина і стала бурхливим, ексцентричним британцем Борисом. Він розвинув у собі манери комедіанта, розпатланий вид (і гриву), і гострий розум разом зі смаком до класики та невгомонним бажанням подобатись.

З усього цього і виросла самопроголошена амбіція стати «королем світу».

«Я часто думала про те, що ідея стати королем світу, — розповідала його мати про вплив її хвороби на Бориса, — походила від його бажання стати невразливим, якимось непереможним, відчувати себе в безпеці від життєвих проблем, болю своєї матері, якої не було 8 місяців, та болю від того, що батьки розходяться». Біограф Соня Пурнелл каже, що Джонсон говорив своїм подругам, що його спосіб впоратися з ситуацією — це зробити себе невразливим, «щоб ніколи більше не відчувати такого болю».

Референдум за Брекзит і, три роки потому, участь у виборах — це частина психологічної та політичної драми Бориса Джонсона, що стала сюжетом для мюзиклів театрів Вест-Енда. Його промова на сходах Даунінг-стрит-10 показала, як швидко він може змінювати свою «мелодію», переключаючи з кампанії на управління.

Звертаючи до тих виборців, які проголосувати проти нього та бажають залишитись у ЄС, він сказав: «Я хочу, щоб ви знали, що ми у цьому консервативному уряду однієї нації ніколи не ігноруватимемо ваші хороші та позитивні почуття — а саме теплоту та симпатію по відношенню до інших націй Європи».

Він пішов далі: «Та як ми разом з ЄС працюємо як друзі та рівні суверени над тим, аби щось вдіяти зі зміною клімату й тероризмом, розвиваючи академічну та наукову співпрацю, посилюючи наші торговельні відносини…, — сказав він, — я закликаю кожного знайти спокій та дати початок зціленню».

Це буде легше сказати, ніж зробити, так як тепер Джонсон муситиме вирішити, яку Великобританію йому будувати — таку, що більше подібна на своїх сусідів у ЄС, чи таку, що більше нагадуватиме нерегульований Сінгапур на Темзі з низьким рівнем оподаткування.

«Формально Брекзит трапиться наступного місця, під звук фанфар, — пише the Economist, — але найважчі перемовини щодо того, чи варто відмовлятися від доступу до ринків за можливість дерегуляції, ще не почалися. Містеру Джонсону доведеться або зчепитися зі своїми брекзит-ультрасами, або вдарити по економіці мінімальною угодою з ЄС».

Президент Франції Еммануель Макрон, зачарований інтелектуальними та лінгвістичними здібностями свого колеги, назвав Бориса Джонсона «лідером з геніальним стратегічним баченням», якого слід сприймати серйозно. Цього тижня він протягнув оливкову гілку, знаходячись у Брюсселі, сказавши: «Британські друзі та союзники — це щось дуже просте: на цих загальних виборах ви підтвердили те, за що віддали свій голос понад три роки тому, проте не покидаєте Європу».

З іншого боку, попередив він, найкращим шляхом досягнути найбільш амбіційної торговельної угоди для Великобританії з ЄС було би фактично сказати, що «ми не хочемо надто великих змін».

Тож драма продовжується. Якщо економіка Великобританії виявиться здоровою та міцною, інші європейські країни можуть задуматись про те, чи варто залишатись і їм. Якщо Джонсон виявить, що його країна надто близька до ЄС, незалежно від економічної логіки, його електорат цілком може запитати, чому посприяла драма останніх трьох років, окрім як політичним амбіціям Джонсона.

Переклад НВ

Новое Время має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Фредеріка Кемпа. Републікацію повної версії тексту заборонено

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ