9 мая в стране скреп

Другий рік поспіль Україна відзначає річницю Перемоги в одній війні, фактично перебуваючи в іншій. 70 років тому українці допомогли здолати фашизм, але тепер «фашистами» називають вже їх. При чому називають ті, чиї «діди» колись ділили окопи з нашими. Як справедливо говорив Ернест Ренан, нація – це щоденний плебісцит. В цьому опитуванні ми зі східними сусідами відстоюємо протилежні погляди. Насамперед, щодо оцінки давно минулих днів. Цьогорічне відзначення Перемоги продемонструвало послідовність Росії у переосмисленні подій 1939-1945 років.

6 травня патріарх Кирило після літургії в Георгіївському храмі на Поклонній горі назвав боротьбу з терористами на Близькому Сході «не агресією, не окупацією, не нав’язуванням ідеологем, не підтримкою урядів», а священною війною «проти зла, яке загрожує всього роду людському». «Нагорна» проповідь Кирила окреслила і духовну лінію залучення збройних сил – без них не обійтись «в боротьбі за справедливість і порятунок людського життя». Виявляється, відтепер можна не лише пити за здоров’я, брехати задля правди і грабувати награбоване, але й вбивати в ім’я спасіння – все в кращих традиціях Оруела. Недарма на двох поспіль парадах Шойгу хреститься – куди ж без допомоги «свише» в такій нелегкій справі.

Без минулого немає майбутнього, але надмірна зацикленість на історії здатна породити таку глибоку рекурсію, з якої не буде й проблиску щасливого завтра. Реваншистські настрої в середовищі німецької військової інтелігенції та політичного керівництва після програної Першої світової війни (разом з намаганнями СРСР розширити свою і без того немалу територію) у 1939 році вилились у страшний збройний конфлікт, який забрав десятки мільйонів життів. Через 70 років правонаступниця держави, яка разом з Рейхом роздерла Польщу, в стилі Рейху анексувала український Крим і так само віроломно й без оголошення воює з Україною, але всюди бачить відновлення історичної справедливості.

Путін не так давно висловив ідею, що СРСР самотужки переміг би у тій війні: союзники драпали від німців до самого Ла-Маншу і зволікали зі своїм другим фронтом, українці зустрічали Вермахт хлібом-сіллю, Британія принишкла на своїх островах, ніякого ленд-лізу не було, лінія німецький укріплень на атлантичному узбережжі сама розсипалась, Мальта вигадала свою облогу, Австралія далеко, а в лавах Червоної армії воювало виключно населення РСФСР. Закономірним наступним кроком стала суспільна трансформація «помним и скорбим» у «можем ответить и повторить», тим більше, що населення пишається «Іскандерами», їде «на Берлін» і «за немками».

Вибірковість в підходах проявляється не лише в переліку учасників, але й в оцінці пріоритетності театрів військових дій. 21 грудня 2013 року указом президента Російської Федерації заснована ювілейна медаль «70 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». Фокус радянського періоду виключно на чотирьох роках можна пояснити небажанням зупинятися на деталях двох попередніх років союзництва Сталіна з Гітлером. Проте подібне акцентування з боку Путіна виглядає лише, як карго-культ СРСР в нових умовах, але за старими схемами.

В Росії на ґрунті «непереможності» всього народу загалом та його армії зокрема створюється нова «телевізійна релігія», непідкріплена знаннями і сформована виключно на переконаннях. Опитування свідчать, що серед адептів культу «діди воювали» не так багато тих, хто знає хронологію та основні події не тільки Другої Світової, але й Великої Вітчизняної війни. Достатньо факту вояжу «діда» на Т-34 по Європі та взяття Берліна. Решта не має значення і ховається в тумані, в якому справжнім танком може здатися і цеглина на пеньку.

Що звуження історичного коридору подій, що маніпуляції зі складом Червоної армії – однакова модифікація фактів, яка призводить до вельми цікавих ідей. В найпоширенішій російській соціальній мережі до 9 травня 2016 року з’явилися короткі життєписи окремих ветеранів, котрі пройшли три війни: «фінську, Велику Вітчизняну і з Японією». Все – не було ніякої Другої світової, бо вона виходить за рамки міфотворчості про переможну традицію тривалістю в тисячоліття:

Аналогічним за смислом є й популярний в останній час ура-патріотичний демотиватор в стилі: «Гитлеровцы завоевали Францию за 38 дней. В Сталинграде за это время они лишь продвинулись с одной стороны улицы на другую». Після самогубства Гітлера 30 квітня 1945 року Вермахт не склав зброї і не розбігся в паніці чи з радості, а останні 300 метрів перед Рейхстагом Червона армія долала більше доби, втрачаючи по 60 тис. солдат щодня. СРСР всю війну «вигрібав» більше за інших, просто мав людські резерви і політику їх бездумного використання. І нема тут ні чим пишатися, ні що повторювати. Натомість, варто говорити про перейняття передового досвіду сучасною Росією.

Ералаш Самара» підготував до 9 травня відеоролик, в якому привид 10-річного червоноармійця у відповідь на питання, чи не страшно помирати, каже: «Важно, что мы победили». Якщо це мораль соціальної реклами, то варто очікувати на появу Путінюгенда, і це в країні, котра зібралася відстоювати примат цінності людського життя.

Парад-2015 був найбільшим (16 тисяч військових, 200 одиниць техніки та 150 літаків і вертольотів) і найдорожчим (810 млн рублів) за всю історію Росії. У 2016 році він був меншим і скромнішим (лише 300 млн), але загальну лінію військового марнославства було цілком дотримано. Цього року в Україні все відбувалося в рамках наземної операції – технічною родзинкою параду в Москві стали Т-14, БТР «Бумеранг» та САУ «Коаліція-СВ» на шасі «Армата». Крім того, Красною площею також гуркотіли ті ж механізовані колони, але головні дійові особи проносились в небі: фронтові бомбардувальники і винищувачі з бойового чергування в Сирії. Якщо у 2017 році Росія буде безчинствувати в Балтиці, в Чорному або Каспійському морях, то акцент параду зміститься до флоту. Сам факт демонстрації сили в ході відзначення пам’ятної дати, яка повинна була б утвердити мало не ідеї пацифізму, свідчить про нездорові процеси в кремлівських баштах.

Особливою новацією параду стала зміна виразу обличчя військовослужбовців: ЗМІ звернули увагу на те, що всі солдати і офіцери широко посміхались, «з блиском в очах». «Комсомольська правда» назвала це реформуванням російських Збройних сил в армію нового типу – армію ввічливих людей, яких «світ повинен не боятися, а посміхатись у відповідь». Дійсно, що ж такого страшного в армії держави, звідки час від часу лунають погрози пройтись маршем по Європі чи спопелити США?

Більше поглядів тут