7 стереотипов об украинской медицине

Це добре видно, коли перестати повторювати чужі штамповані судження і почати аналізувати. Спробую відповісти на кілька найбільш поширених претензій.

«Рівень оснащення українських лікарень годі порівнювати зі закордонними клініками»

Це вже міф. Усе сучасне обладнання давно доступне для купівлі в Україні та перестало бути надбанням якоїсь певної установи. Навіть більше: сьогодні придбати сучасну апаратуру – це найлегше завдання для держави.

Зрозуміло, що обладнання постійно оновлюється, але й за кордоном далеко не всі клініки купують щойно оновлену модель апарату, якщо попередня повністю задовольняє потреби і виконує свої функції. Так і в Україні: кожен медичний заклад для себе вирішує, наскільки часто необхідно оновлювати обладнання – планово чи коли перестає працювати. Звісно, хороші клініки роблять це планово.

«Кругом неуки, які ставлять неправильні діагнози, а всі хороші лікарі їдуть за кордон»

Почну з того, що хороші лікарі не виїжджають за кордон. Ті, хто має потенціал, можуть реалізуватися будь-де і зазвичай обирають рідну країну, де психологічно комфортніше працювати.

Є немало прикладів, коли українська медицина на крок попереду світової

Щодо неправильних діагнозів. Від помилок не застрахований жоден лікар: ні український, ні німецький, ні американський. І не важливо – молодий спеціаліст, чи професіонал із досвідом. Як не вірите, почитайте «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» відомого британського нейрохірурга Генрі Марша.

І щодо неуків. Ці претензії – не до медицини, а до людей, відповідальних за процес підготовки медичних кадрів. Бюрократизована західна медицина створила багато бар’єрів для того, щоб кваліфікації проходили якомога менше людей – тобто відсіюють тих, хто мало знає і вміє. В Україні подібні інструменти тільки почали впроваджуватися (ЗНО в школі, незалежне оцінювання «Крок» у вишах). Це вселяє надію. Але, на жаль, поруч із прогресивними заходами, є і незрозумілі: ось як недавнє рішення Верховної Ради знизити прохідний бал для вступу до медичних вишів.

Утім, є куди серйозніша проблема – слабкість післядипломної медичної освіти. Та це, знову ж таки, питання не до медицини, а тих, хто готує медичні кадри.

«Медики не стежать за відкриттями, знання не змінилися з радянських часів»

Радянські часи закінчилися ще в 1992 році: лікарі отримали доступ до міжнародних знань, інформації, вільного спілкування у професійному середовищі. І вже не один лікар, який практикує зараз, здобув медичну освіту після 92-го року.

Щодо відкриттів. Є галузі медицини, де вже вироблені ефективні протоколи лікування: тобто якщо вас лікують за старою, як вам здається, схемою, це не тому, що не знають нової, а тому, що стара працює.

А є напрямки, які дійсно стрімко розвиваються, і відкриття можуть серйозно змінити підходи до лікування. Показовий приклад – кардіохірургія. Ще п’ять років тому ви, певно, навіть не думали про те, що складні операції на серці можна робити мініінвазивно – через міжреберні розрізи менше 8 см. А зараз, принаймні в нашій кардіохірургії, чотири операції з п’яти – мініінвазивні. Але коли відбуваються такі революції, ті, хто їх робить, зацікавлені у просуванні своїх напрацювань. Тобто навіть якщо ти не стежиш за інноваціями, нові знання до тебе дійдуть.

«У нас нема таких передових технологій, як за кордоном»

Аж надто велике перебільшення. Так, ж напрямки, які в Україні не розвинені, як от онкогематологія чи трансплантація серця (але не розвинені не тому, що погана медицина, а радше з організаційних причин).

Натомість у більшості випадків пацієнт в Україні має доступ до всіх тих передових методів лікування, що і пацієнт за кордоном. Навіть більше – є немало прикладів, коли українська медицина на крок попереду світової. Як, скажімо, у випадку багатосудинного коронарного шунтування, яке ще ніде у світі не проводиться мініінвазивно – тільки в Україні. І поки пацієнти зарубіжних клінік відновлюються після втручання по два місяці, наші вже за два тижні піднімають вагу понад 10 кг, а за місяць повертаються на роботу.

«Лікарі нічого не пояснюють і не пропонують варіанти»

Маю визнати – таке дійсно є.

Звісно, якщо право на існування мають декілька варіантів лікування (дорожче/дешевше, зі швидшим ефектом чи стандартне), то обирати між ними повинен пацієнт. Справедливо і правильно, коли лікар знаходить час розказати про відмінності й особливості препаратів, якщо йдеться про одну хімічну назву, але різні лікарські засоби. Так щоб пацієнт сам вибрав, що купуватиме.

Але зазначу: така ж проблема є і на Заході – все залежить від того, чи має лікар час і бажання пояснювати деталі лікування.

«Грубе ставлення до пацієнтів і здирництво – норма»

Це те, що однозначно викликає осуд, але... почнемо з тих факторів, які створили можливість таких ситуацій. Будьмо чесними: насправді це ми, суспільство, створили такі умови.

По-перше, адміністрація лікарень часто скидає дрібні побутові проблеми на вирішення в підрозділах. Наприклад, зараз можна почути в лікарнях: «Я сестра-господиня. 100 гривень». Більшість з нас погодяться заплатити, хоча це сприяє подальшому виживанню порочної системи бездіяльності адміністрації лікарні.

По-друге, працевлаштування за хабар було в багатьох державних закладах, а в деяких залишається і зараз. Це стосувалося і лікарів, і медсестер, і навіть санітарок. В таких ситуаціях відсіювання людей, яким у медицині не місце, просто не проводилося. Більше того, працівник може не реагувати на зауваження, оскільки звільнити його може тільки той, кому він дав хабар при працевлаштуванні.

По-третє, не останню роль відіграє відсутність прозорих механізмів платних послуг в державних закладах. Держава не одне десятиліття закривала очі на те, що зарплати медикам не відповідають складнощам професії. В умовах самовиживання «вдячність медперсоналу» стала звичною справою, а в руках людей, яким у медицині не місце, перетворилась на здирництво.

Що робити? Можна провести паралелі з реформою в поліції. Про колишню ДАІ залишилися жарти: «Добрий день. Сержант Петренко. Семеро дітей».

Реформа, контроль якості, підняття зарплати, «ніяких хабарів» – і ситуація зміниться.

«Гнітючі коридори, старі кушетки, страшна біла плитка»

Тут можу сказати тільки одне: повірте, не тільки пацієнтам хочеться перебувати в гарних умовах – лікарям теж приємно працювати в добре облаштованих приміщеннях, і щоб все довкола сяяло.

Але це – знову ж таки – питання не до медицини.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени