Маестро фінансів

Голова Райффайзен Банку Аваль Володимир Лавренчук, який вважається найавторитетнішим банкіром в Україні, виключно українською мовою розповідає про реальний стан вітчизняної фінансової системи та про своє захоплення музикою

Катерина Шаповал

.

.

Ц ього року голова Райффайзен Банку Аваль Володимир Лавренчук закінчив написання рок-опери про Майдан. 57‑річний банкір випустив диск, де виконав свою партію на гітарі разом з симфонічним оркестром. Це вже четвертий музичний альбом, записаний Лавренчуком, який уже десять років керує сьомим по розміру активів банком України. В його лексиконі слова рок-н-рол, драйв, кайф, здається, такі ж важливі, як суто банківські терміни — рефінансування, кредитний портфель чи ліквідність.

Рок-музикою Лавренчук захоплюється з радянських часів, і це хобі супроводжувало його протягом всієї кар’єри. Він починав працювати в Держбанку СРСР, потім був заступником голови правління в Ощадному банку України, згодом очолив Укрінбанк. Коли в серпні 2005 року Аваль купила австрійська банківська група Райффайзен, Лавренчук, який на той час був членом правління, очолив фінустанову. На сьогодні його загальний банківський стаж складає 33 роки, з них 19 — на топ-менеджерських посадах.

17 років тому російськомовний Лавренчук почав говорити виключно українською. Він вважає це особистим внеском у вирішення мовного питання в країні. Через це на інтерв’ю НВ банкір погодився лише за умови, що воно буде надруковане українською.

“Мовне питання дуже болюче, — пояснює він, — згадайте, як багато хто на стадії обох революцій і після говорив: я перейду на українську. А потім щось заважало”.

І тут же зізнається: “Я вам скажу, це такий кайф — говорити українською! Спробуйте! Отримаєте задоволення!”

Коли ж мова йде про фінансову систему, Лавренчук, якого з 2011 року ділові ЗМІ визнають найавторитетнішим у банківській галузі, — сама серйозність. На запитання він відповідає як типовий консервативний банкір: найменшу критику керівництва держави зі свого боку називає радикалізмом, і у всіх без виключення випадках ретельно підбирає слова.

— Як змінилася останнім часом ситуація у банківській системі країни?

— Ситуація змінилася на краще. Перше, що дає комфорт,— зупинився відтік вкладів. Є навіть приплив. А ліквідність або поведінка вкладників — найкраще мірило стану банківського сектору.

Поведінка вкладника є суто емоційною: вони вірять або ні — тим сигналам, що дають банки та керівництво НБУ. Власне, у нас весь бізнес створюється на довірі — довіряєм або не довіряєм. Зараз по поведінці вкладника ми можемо сказати: він довіряє.

Пункт два. Ми, як учасники ринку, знали, що загроза була не тільки в поведінці вкладників, але й у частини сектору, який міг бути шахрайським. Знали про конвертаційні центри, про преференції, які існували для окремих банків. Це були величезні вливання грошей, які несли загрозу валютному курсу. Зараз такого немає, і у нас значно менше проблемних банків. Згідно програми очистки банківського сектору, яку успішно виконує Національний банк, 54 банки визнано неплатоспроможними, 47 з них ліквідовано. Це дає нам другий фактор комфорту — ми знаходимося в середовищі банків, яким довіряємо. А міжбанківська довіра — це один із факторів суспільної довіри.

— Ви вірите, що нечесних банкірів та власників банків, які розкрадали кошти, можна буде покарати? Вони нічого не бояться і продовжували проводити сумнівні операції навіть після того, як взимку Верховна рада прийняла закон, що посилює відповідальність власників і топ-менеджерів банків.

— Прийнятий закон не може швидко поміняти стан банку і відповідальність, а для тіньових банків такі порушення часто не епізод, а системне явище.

Взагалі, щоб люди відповідали за свої порушення, цей закон і не був потрібний. І колишні закони дозволяли притягувати до відповідальності тих шахраїв, які маніпулювали з коштами. Але “активність” наших прокурорських і міліцейських служб — це питання, яке повинно хвилювати суспільство. Чому не притягують до відповідальності тих, хто привів банки до колапсу?

За оцінками експертів, з банківського сектору вкрадено 100 мільярдів, хоча я особисто думаю, що більше. І ми не бачимо ефективних дій від прокурорських та міліцейських органів у тому, щоб повертати ці гроші. Держава компенсує з бюджету вкладникам банків, які ліквідовуються. А вкрадені активи де гуляють?

— Хто зацікавлений в тому, щоб ці активи не повернули?

— Я не думаю, що є зацікавленість. Це не головне. Головне те, що люди, які мають забезпечувати вирішення цього питання, не здатні його розв’язати. Вони неефективні, тому мають піти. Пошук причин, за яких вони не можуть це зробити, відволікає нас. Всі ці маленькі зарплати, давайте реформуємо… Це такі романси, такий мінор, а у нас треба діяти вже зараз.

— Нині банки не кредитують економіку. Нацбанк позичає гроші банкам під дуже високий відсоток — 27 %. Що, окрім дешевших грошей, потрібне для відновлення кредитування?

— Поки кредитні ставки вищі 15 % — це дорого для масового споживача. Такі відсотки не мотивують позичальників інвестувати в довгостроковий проект. Я вже не кажу про 27 % і 30 %. Низька рентабельність бізнесу не дозволяє компаніям брати ці кредити.

Тепер про інші причини. Попередні кризи, очевидно, спалили або значно зменшили капітал багатьох компаній. Самі по собі компанії значно зменшилися, а кредитні портфелі залишаються такими, якими й були. Я не уявляю собі на найближчу перспективу та й на подальшу, що кредитування буде зростати без збільшення капіталу самих компаній. Є показник відношення кредиту до капіталу позичальника, вище якого ми підійматися не можемо.

Іншими словами, для того, щоб мотивувати банки кредитувати значно більше, ніж сьогодні, треба щоб компанії, які позичають кредит, мали більше власного капіталу. Його можна взяти у власників цих компаній або у сторонніх інвесторів. А чи сьогодні наша податкова та інша політика мотивує людей інвестувати в компанії?

Люди, які інвестують в компанію, беруть більший ризик, ніж ті, які не інвестують. Щоб люди йшли на ризик, треба їх мотивувати. Потрібні стимули, а не просто щоб податкова не перевіряла, бо це не стимул — це комфорт. І це вже не до банків запитання. Інвестклімат залежить не від нас.

Зменшити кількість довідок з 20 до 12 — це не стимул. Стимул — це “цьом-цьом”, коли держава зацікавлена, щоб людина інвестувала: щоб сьогодні відкрилися ще два ресторани, чотири пекарні, три майстерні з ремонту машин.

Це те, що президент озвучив як наш стратегічний напрямок — деолігархічна економіка. Нам потрібен середній клас, а не п’ять олігархічних сімей і інтегрованих в них структур. Нам потрібні сотні тисяч компаній середнього і меншого розміру. І необхідно людей мотивувати, бо вони сьогодні мотивовані покласти в банк під 25 % і не брати персональний ризик керувати компанією.

Чи українці бояться ризикувати? Спитайте в мене і в себе. Ні! Скільки волонтерів, скільки добровольців у повсякденному житті постійно беруть на себе ризики війни і чомусь не беруть ризик інвестицій. Значить, це не питання обережності та страху.

— Райффазен Банк Аваль кредитує корпоративних клієнтів?

— Так. Наш портфель зростає. За останній місяць — майже на 1 млрд грн. А до того зменшувався. Зростання пов’язано з тим, що 35–40 % наших клієнтів — представники агробізнесу. З початком сезону вони активізують попит.

Але 1 млрд грн — це незначне зростання, це 5 % від того, що може бути. За поточний рік, думаємо, ми навряд чи вийдемо за 10 % зростання портфеля з корпоративних клієнтів.

— Трохи раніше ви говорили, що ситуація в банківському секторі покращилася. Чи зупинилася втеча іноземних банків з України?

— Стан і умови покращилися. Можна говорити з великою ймовірністю про те, що ситуація сьогодні краща, ніж у 2014 році, коли на порядку денному всіх банків був план виходу з ринку. І наш банк, наші інвестори заявили разом з Європейським банком реконструкції та розвитку про збільшення капіталу. А знову ж таки, інвестиції ЄБРР — це програма розгортання і позитивний сигнал.

— Які ризики залишились для банківської системи України?

— Ми зазнали великих матеріальних втрат від анексії Криму та ситуації в Донбасі. Райффайзен втратив 5 млрд активів — це нерухомість, гроші, кредити, які не повертаються. І зараз для нас всіх залишається загрозою негативний розвиток подій з агресором на сході.

В економічному плані, я би сказав, що загроз немає. Той економічний прогноз, який маємо на наступний рік, говорить про помірне зростання економіки. В плані відтоку капіталу та шахрайських дій сьогодні система контролю і в Національному банку, і в банках поставлена таким чином, що навряд чи це можливо. До того ж клієнти сприйняли процес оздоровлення банків позитивно і повертаються до банків. Тому і тут в соціально-поведінковому плані я не бачу загроз.

— Що б було з банківською системою, якби президент підписав скандальний закон про реструктуризацію валютних кредитів?

— Банківська система не має достатньої кількості капіталу, щоб виконати такий закон. Якщо б його примусили виконувати, то це могли б зробити максимум п’ять банків. Але після того їх треба було б зачинити і йти до бюджету націоналізуватися, бо вкладникам треба повертати гроші.

.