Людина з грошима

Володимир Лавренчук, голова правління Райффайзен Банк Аваль, який вважається одним з кращих банкірів України і найсильнішим кандидатом в наступні голови Нацбанку, дає оцінку стану банківського сектору країни, аналізує недавні кризи і заглядає у майбутнє

Ольга Духніч, Іван Верстюк

То може треба ще й краватку пов’язати? — посміхається, побачивши фотокамеру, Володимир Лавренчук, голова правління Райффайзен Банк Аваль, який називає Нацбанк найприбутковішим фінансовим закладом країни. Він призначає зустріч НВ у своєму робочому кабінеті в головному офісі банку та запрошує до великого круглого столу, де, за його власним зізнанням, ніколи не займає чільне місце.

“Складно радитися, коли над кимось нависаєш”,— пояснює він.

Лавренчук — банкір з 35‑річним досвідом. З них у Райффайзен Банк Аваль, який, згідно рейтингу НВ, у 2016 році визнаний найбільш надійним банком України, він працює вже понад 12 років.

Саме Лавренчука, який до того ж, за різними рейтингами, постійно входить до п’ятірки найавторитетніших банкірів країни, неофіційно називають майбутнім головою Національного банку України, і може так статися, що вже наприкінці літа він пересяде в крісло Валерії Гонтаревої.

Втім, відомий головний банкір Авалю не тільки завдяки своєму хисту у фінансовій сфері; багато років він є рок-музикантом, небайдужим до процесів, що відбуваються у політичному житті України. Він — один з творців рок-опери Євромайдан, яку було презентовано в Києві рік тому, а зараз пише її продовження, що охопить події російсько-української війни.

Принциповий Лавренчук з 1998 року розмовляє українською і наполягає на тому, щоб спілкуватися з НВ виключно рідною мовою.

Рокерський дух не полишає його і під час інтерв”ю, коли мова заходить про долю банківської системи України. На цю тему він прагне говорити довго і несподівано емоційно.

Іван Верстюк: Держава зараз володіє більш ніж 50% активів банківського сектору. Ви бачите у цьому ризики? Адже комерційним банкам важко конкурувати з державними, які є менш ризикованими.

— Я не драматизую той факт, що тимчасово у банківському секторі висока частка державного капіталу. І не скажу, що це загроза для нього: закрили більш ніж 90 банків зовсім не державних. Несли загрозу й ті, й інші.

Щодо конкуренції. На прикладі нашого банку ми бачимо постійний потік клієнтури, Райффайзен Банк Аваль — найприбутковіший банк. Ми знаємо про вплив телефонного права на установи, але він був завжди в тій чи іншій формі, і його зараз менше. Врешті, у комерційних банків є можливість бути лідерами на ринку і конкурувати з державними банками.

В плані управління державні банки сьогодні демонструють хорошу якість, при цьому конкуруючи професійно. Втім, саме тимчасовість сьогоднішнього статус-кво і є фактом, який певною мірою створює очікування кращої перспективи. Добре відомо про програми реформування цих державних банків і подальше залучення міжнародних інвесторів в капітал. Це дуже корисно для цих банків і для ринку в цілому.

І. В.: Ваше ім’я називають серед головних кандидатів на пост НБУ. Які пріоритети ви бачите в політиці центрального банку щодо реформування банківського сектору та монетарної політики?

— Група Райффайзен дотримується політики не коментувати події, які ще не відбулися. Я знайомий з програмою взаємодії уряду та МВФ. Вона дуже складна: в професійному плані дуже насичена і дуже агресивна в термінах. Значна частина цієї програми направлена на реформи фінансового сектору. Вже багато зроблено для стабілізації? як за розвитком подій, так і у відповідності до програми. Настав час, коли є підстави для відновлення активного кредитування у більших обсягах, ніж тепер. Також важливими є завдання безпеки операцій, зокрема від кіберзагроз, впровадження новітніх цифрових технологій у розрахунки та документацію.

Ольга Духніч: За три роки близько 90 банків залишили український ринок. Що ви про це думаєте?

— Український банківський сектор та НБУ знаходяться в загальному світовому тренді реформування банків, що з’явився після світової кризи 2007–2008 років. В інших країнах він розпочався раніше, а в Україні з очевидних причин довелося реформувати банківську сферу стресовими темпами. Проведена титанічна робота. Топ-20 українських банків докапіталізовані, причому за найбільш консервативними критеріями, які базуються на стрес-тестах. Для держави, що знаходиться все ще в зоні ризику, іншого шляху переконати кредиторів немає. Ці топ-20 складають 93% банківського ринку України. За обсягами цей ринок сьогодні добре капіталізований та стабілізований. В банку, де я працюю, рівень капіталізації за останні два роки складає 18–20% при нормативі 10%. В Україні багато банків, які також мають ці 10%+. Є також банки, які наближаються до цифри в 10%, але в них вже розроблені програми докапіталізації. Кількість прибуткових банків збільшується. Озвучена цифра в 9 млрд грн сумарного прибутку за поточний рік, що є рекордною за останні роки. Інституційно слабких банків, які мають матеріальний вплив на цілий банківський сектор, вже немає.

О. Д.: Зараз найгостріша тема — ПриватБанк. Якими, на ваш погляд, мають бути дії керівництва НБУ, щоб домогтися обіцяного від акціонерів ПриватБанку, наприклад реструктуризації заборгованості банку?

— На жаль, я не володію достатньою інформацію щодо умов реструктуризації ПриватБанку, щоб надати професійний коментар.

І. В.: Чи не вважаєте ви, що нові банківські стандарти, які з’явилися під час очищення сектора, призведуть до зарегульованості банківської сфери і банківський ринок України стане непривабливим для інвестицій?

— Я не тільки цього не боюся, а можу в якійсь мірі підтвердити, що регламенти впливають на привабливість банківського сектору. Але ці регламенти є вимогами суспільства щодо контролю за банками. Тому що втрати від банкротства банку є надзвичайними, і вони матеріальні. В звичайних умовах банківський сектор не є високорентабельним. А в кризових умовах він, очевидно, є збитковим. І те, що інвестори в нього вкладають під час кризи, це вимога саме регламентів. Без капіталів банки загрозливі для суспільства. Якщо не буде капітала, то немає сенсу працювати і з клієнтурою. А цей банк суспільство через регулятора або якось інакше закриє.

О. Д.: Готуючись до інтерв’ю з вами, я звернула увагу, що напередодні світової кризи 2007–2008 років в своїх інтерв’ю ви говорили про великі ризики для банків — валютні кредити, перегрів ринку нерухомості тощо.

— За аналогією з Чорним лебедем завжди може виникнути те, чого ви не очікували. Тому я б не драматизував питання “як же так”. На той час, напевно, здавалося, що то є кращі ринкові зразки. Ніхто не задавався питанням, чому перед кризою, у 2007 році, квартира, наприклад, на Борщагівці могла коштувати більше, ніж квартира у Відні. А багато людей купували такі квартири за такі шалені гроші.

Проте головним є те, як ми виходимо з цієї кризи. А виходимо ми з неї з суспільним запитом на здійснення реформ. Завдання сьогодні — не допустити різких цінових коливань, на яких люди втрачають. Ми вже маємо результати — з 2015 до 2017 року інфляція впала з 46% до 12%. І наразі демонструється прогнозована динаміка. Це створює фундамент для того, щоб знову відновити іпотеку.

І. В.: Я вчора продивлявся звіт Національного банку щодо фінансової стабільності. Там фігурує цифра, що в українській банківській системі 57% кредитів є поганими. Чи не заблокують ці 57% відродження кредитування?

— Не заблокують. Дійсно, це є. Але цим 57% вже приблизно шість років. Переважна їх більшість сформувалась після світової кризи 2007–2008 років (для України це 2008–2009 роки) — це іпотечні доларові кредити, а також багато інших кредитів в іноземній валюті. До того додалася менша порція проблем від кризи 2014–2015 років, в тому числі внаслідок втрат на тимчасово окупованих територіях. Очевидно, що кредит, який не повертається через 3–4 роки, повністю не повертається ніколи. Питання — в наслідках і в тому, хто за це понесе покарання. Але в будь-якому разі на них сьогодні сформовані резерви, для банків вони вже не є загрозою, а тільки джерелом покращення фінансів. Всі негативні наслідки цих 57% в існуючих банках лягли на плечі акціонерів, які донесли цей капітал. Тому нові кредити можуть видаватися вже поза залежністю від того, наскільки поганий був той минулий кредитний портфель.

Ніхто не задавався питанням, чому до кризи 2007 року квартира на Борщагівці могла коштувати більше, ніж квартира у Відні

О. Д.: Ваш банк називають серед лідерів з видачі кредитів малому й середньому бізнесу. Яку стратегію ви обрали між цими умовними червоними лініями, коли кредитувати складно, а не кредитувати — погано для економіки?

— Дійсно, Райффайзен Банк Аваль — серед лідерів кредитування. Зараз все те, з чим ми працюємо,— це короткострокові кредити на 3‑6‑12 місяців. Окрема частка фінансування направлена на придбання машин і обладнання на 3–5 років. Ми повністю виключили з ринку іпотеку, яка в перспективі значно більше важить і для клієнтів. Ми виключили кредитування під заставу інших об’єктів, тому що ми всі разом (не лише банки, а й суди, виконавці, суспільство в цілому) зруйнували довіру до застави. Тому будь-який розвиток кредитів в 2015–2017 роках виключає цей великий блок фінансування, але я б сприймав це як тимчасовий результат. Справжній результат має прийти з довгостроковими кредитами в значно більших обсягах.

О. Д.: А чим можна обнадіяти малий бізнес сьогодні? В принципі, країна живе в очікуванні зниження кредитних ставок. Коли і з якими показниками це може відбутися?

— Процентні ставки за останні місяці знизилися з 22% до 17%. В нашому банку — з 20% до 15%. Це суттєво. 15% в гривні при інфляції в 12% — це обгрунтовано. За останні 20 років ми підійшли до історичного рекорду. Зниження інфляції за два роки прогнозується до 5–6%. Це означає, що скоро з’являться кредити із ставкою 9–10% в національній валюті — такого ще ніколи не було.

О. Д.: Деякі економісти запевняють, що восени Україну очікує девальвація національної валюти. Ви бачите певні економічні дисбаланси, які б це підтвердили?

— Я працюю з аналітичними документами, у тому числі — Нацбанка, з професійними прогнозами, що підтверджують стабільність цін і грошової одиниці. Такої загрози, про яку ви говорите, на 2017–2018 роки не існує. На 2019‑й збільшуються платежі за зовнішнім боргом України, але є й відповідні програми, які унеможливлюють ці ризики.

І. В.: Зараз українська економіка зростає на 2,4% — це не так багато, і помітно, що бізнес не створює нові робочі місця, він вже закредитований. Що має робити уряд для пришвидшення зростання економіки?

— Має щось відбутися, щоб велика кількість людей знову захотіла вдатися до підприємництва, взяти цей ризик. Я пам’ятаю той період часу — бум після помаранчевої революції, коли люди створювали компанії не задля відмивання грошей, а заради бізнесу. Але він зник. Чи це означає, що тепер українці бояться ризику? Ні, бо мільйони українців волонтерили тривалий час на війні і в цьому брали на себе великий персональний ризик. Важливе спрощення адміністрування, бо бюрократія вбиває будь-яку ініціативу.

Очевидно, що потрібні стимули. Наприклад, державні тендери могли б включати 30–40% замовлень для малого бізнесу, навіть якщо це буде і трохи дорожче. Адже це дозволить створити стільки робочих місць! І люди переконаються, що вони зможуть отримати замовлення. Зараз державні замовлення мають вагу, так як комерційний сектор звузився. Як це зробити прозоро? За допомогою фінансового моніторингу. Я назвав тільки один блок стимулів, але, звісно, їх може бути більше.