Їхні університети

Чому ще вчать шведські вузи?

Олена Шкарпова,
редактор проекту VoxCheck

В перший місяць навчання у шведському вузі мені дуже хотілось поїхати додому. Шведський уряд платив за моє навчання та проживання (понад € 20 тис. на рік). Проте я все одно думала про повернення. “Навіщо я марную на це час? Який сенс в такому навчанні?” — сердилась я, дивлячись на свій розклад: знов-таки лише 6–8 лекцій на тиждень. А в інший час що робити?

Наприкінці другого місяця до дому закортіло з подвійною силою. За тиждень-півтора мені слід було підготуватися до важких іспитів, скласти проектні роботи, написати кілька есе.

Отже, з чого все починалось. У 2014–2016 роках я вчилася за магістерською програмою Медіаменеджмент у Kungliga Tekniska Högskolan (Королівський технологічний університет Швеції). Перші три-чотири тижні — лекції. Окрім виконання домашніх завдань, ми ходили на семінари, де розбивалися на групи, в яких влаштовували дебати на теми, пов’язані з їхніми дисциплінами.

Приміром, Team Leadership and Human Resource Management (Командне лідерство та управління людськими ресурсами). Щоб отримати прохідний бал, мені слід було відвідати 80% семінарів, зробити інтерв’ю з менеджером будь-якої великої компанії, написати есе про роботу в групі та скласти іспит.

Семінари проходили весело: ми будували паперові мости, по яким пускали іграшкову машинку, спускали на паперовому парашуті сире яйце, виконували нескладні завдання, що зазвичай складали основу тім-білдінгових заходів. Весело було рівно до тих пір, поки не довелось сісти за написання роботи на 10 сторінок на тему Як розвивались відношення у нашій команді. Описуючи всі деталі, треба було аналізувати їх через призму отриманих теоретичних знань на лекціях. Іспит з цієї дисципліни був одним з надскладних.

Щось подібне доводилось робити під час такої дисципліни, як Business Model Innovation (Бізнес-моделювання). Розробка власної бізнес-моделі, аналіз бізнес-моделі іншого студента, робота над помилками власної бізнес-моделі, а потім — іспит.

Найскладніше виявилося скласти іспит з медіаменеджменту в Стокгольмській школі економіки, та звіт на тему Майбутнє преміум-контенту на ринку цифрових технологій в складі групи з п’яти людей — дуже різних за національністю, віком, культурою. Два місяці учасники нашої групи зустрічалися, обговорювали теми, робили опитування фокус-груп тощо. Ми отримали доволі пристойну оцінку за проект, але нам це вдалося великими зусиллями. Перш за все ми вчились говорити один з одним та слухати всіх учасників групи.

За два роки навчання я брала участь в десятці самих різних проектів, і майже кожного разу не мала змоги обрати собі колег до команди. Учасників груп призначали за принципом: якщо в жовтні ти працював зі шведами та німцями, то в листопаді — з кореянкою, австралійцем, індусом та арабом. Серед моїх колег у групі були й росіяни — в цьому випадку як мені, так і їм було дуже непросто знайти спільну мову. Втім, наші культурні та національні розбіжності не обходили викладачів. Ми мали показати результат за будь-яких умов.

Зараз я не дуже добре пам’ятаю всі ті теоретичні викладки, якими нас фарширували протягом двох років і які подекуди доводилось вчити напам’ять. Проте я на все життя запам’ятала проекти, що робила спільно зі студентами з різних країн світу. Довелося багато працювати над собою, щоб навчитися поважати інших, бути здатною почути, відстоювати свою позицію, бути чемною, але наполегливою, легко прощатися з роллю лідера в разі, якщо у групі з’являється лідер сильніший за тебе.

Саме така система національної освіти призначена для підготовки повноцінного члена шведського суспільства, де насамперед цінуються не енциклопедичні, академічні знання, а здатність працювати в команді, вільно мислити та націлюватися на результат. Шведи змалку заточені не стільки на індивідуалізм, скільки на командну гру.

За даними державного Шведського інституту (Svenska institutet), кожен сьомий громадянин цієї країни народився поза Швецією. Тому особливо в такий барвистості слід вчитися чути та бути почутим. На цьому й побудований так званий шведський соціалізм: вміння находити консенсус та відсутність глибокого розриву між різними прошарками суспільства. Це те, чому нам, українцям, також було б добре повчитися у наших північно-західних сусідів.