Василь Шкляр: "Генерал де Голль захоплювався УПА"
ВВС Україна:Хочу повернутися до теми зради. Своєрідний "підзаголовок" "Трощі" такий: "Зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати". Один з персонажів роману розмірковує над тим, як люди стають на шлях зради. Головний герой каже йому: "Люди бояться смерті. І це природно, бо вони приходять у світ, щоб жити. Вони хочуть бути щасливими." Звучить переконливо. Але інший персонаж, "залишенець" Сірко, парує: "Щастя і зажиток розвіються, а ганьба сі лишить навіки. Або ганьба, або честь". То де правда?
В.Ш.: Я не люблю сакраментального твердження, що правда у кожного своя. У кожного своє лише виправдання. І в кожного свій вибір.
За вибором між честю і ганьбою іноді стоїть невимірно велика ціна.
Власне, саме життя, яке дається людині лише один раз. Тому й ламалися, здавалося б, незламні. Бо ще б нічого, аби важив тільки ти. А коли від одного твого слова, кроку залежить життя всієї твоєї родини? Батька, матері, сестер, братів, дружини, дітей…
Всі ми на боці честі, але ніхто з нас не знає, як би він повівся у тому становищі.
ВВС Україна: Хотіла б також торкнутися ліричної лінії в "Трощі" - стосунків головного героя і продавчині Стефи із кафе-"хвилинки". Ви розповідали, що прототипом головного героя є реальна особа-учасник боротьби УПА. А от історія почуттів до Стефи - це також почуття того чоловіка? Чи може цеваша особиста історія? Надто переконливо звучить настанова: "Запам'ятайте, хлопи: якщо до вас вискакує на холод роздягнута жінка чи дівчина, то це означає, що ви їй небайдужий."
В.Ш.:Післятабірне життя головного героя я великою мірою писав із сотенного УПА Мирослава Симчича (Кривоноса). Пишаюся дружбою з цим легендарним чоловіком.
Його дух присутній у всьому романі, хоч біографічної конкретики більше у "мирному" житті в козацькому місті. Але й тут, звісно, я не копіював його біографію, тим більше історію кохання.
Хоч то правда, що Кривоніс зустрів свою любов у Запоріжжі й працював там "у пеклі".
Бувалий у бувальцях бандерівець одружився з комсомольською активісткою і завербував її навіки на свій бік. Вони з пані Раєю і зараз живуть у Коломиї, хоч "вередливий старий" часом погрожує "сі розвести". П'ятого січня йому стукне 95 літ.
Тож замість Америки й Польщі я поїду до Коломиї.
ВВС Україна: Ви лауреат Шевченківської премії. Вам першому вручили Народну Шевченківську премію. Ви отримали чимало міжнародних нагород. Проте колись розповідали, що ваша улюблена відзнака - "Автор, чиїх книжок найбільше вкрали з магазинів". Розкажіть про неї, будь ласка.
В.Ш: Ну, то була, як ви розумієте, така жартівлива премія. Її придумали одне видавництво і його комерційний партнер.
Вони відстежили, чиїх книжок крали найбільше, і присудили таку премію авторам, які стали "жертвами грабунку".
Тоді ж цю премію дали й Лесю Подерв'янському.
Нам дуже сподобалася сама винагорода - замість якихось там нагрудних знаків чи статуеток нам вручили по ящику добірної горілки.
Церемонія відбулася в кав'ярні у центрі Києва. Оскільки там було чимало гостей, то ми з Лесем не донесли додому нічого.
