Масові мітинги в Росії: гра почалася

Якщо ви думали, що президентські вибори в Росії відбудуться в березні 2018 року, ви помилялися. Голосування щойно почалося.

В авторитарній системі вибори визначаються не тим, хто переможе чи програє в призначений день.

Напружені періоди між електоральними циклами сучасні диктатори проводять в битвах за свою легітимність - копаючи під потенційних опонентів, запрягають в узду ЗМІ, полірують свій імідж - так, ніби кожен день на посаді може стати для них останнім.

З тієї простої причини, що коли у виборах немає справжнього змагання, кожен день дійсно може стати для них останнім.

Щоб підвищити свої шанси протриматися до наступних виборів, автократ завжди повинен виглядати так, ніби він не просто здатний переобратися абсолютно в будь-який день, але зробити це переконливо.

Інакше майже чарівна віра в непохибність і незламність, на якій ґрунтується його правління, може миттєво випаруватись.

Саме тому те, що сталося в Росії в неділю, є настільки важливим.

Близько 60 тисяч людей вийшли на вулиці не тільки Москви і Санкт-Петербурга, але десятків міст по всій країні.

На перший погляд, вони вийшли висловити протест проти корупції - у відповідь як на розслідування Олексія Навального, присвячене Дмитру Медведєву, так і на рішення самого Медведєва проігнорувати розслідування.

Але насправді, вони вийшли оголосити, як будуть голосувати: не за Путіна.

Але найочевиднішим сигналом стало рішення провести обшук в офісі заснованого Навальним "Фонду боротьби з корупцією" та заарештувати всіх його співробітників і висунути одному з керівників, Леоніду Волкову, звинувачення в підбурюванні до екстремізму.

Але не тільки учасники мітингу з усією серйозністю поставилися до заходу - влада теж була до нього готова.

Лише у Москві затримали близько 700-1000 людей, зокрема самого Навального.

Лідер московського відділення "Партії прогресу" Микола Ляскін потрапив до лікарні з підозрою на струс мозку. Поліцейські затримували кого попало - навіть школярів і західних журналістів.

На поверхні усе це немає жодного сенсу.

Навіщо так сильно налягати на Навального і його прихильників, якщо вони не становлять жодної загрози на виборах?

Навіщо пускати в хід кийки для захисту честі прем'єр-міністра, якого не люблять?

І, ще прикріше - якщо більше 80 відсотків населення країни підтримують Путіна, як пояснити наявність всіх цих людей, які настільки очевидно не підтримують його?

Відповідь на останнє запитання - це ключ до перших двох.

Понад 80 відсотків росіян регулярно відповідають в соцопитуваннях, що підтримують Путіна не тому, що вони говорять неправду або бояться, а тому, що на той момент вони не вірили, що те, що трапилося в неділю можливе.

Росія, в якій група волонтерів може провести розслідування про майно одного з провідних політиків і вивести на вулиці десятки тисяч людей, - це не та країна, в якій думали, що живуть, ті 80 відсотків.

Вони думали, що живуть в країні, де альтернативи не існує, а, отже, не існує і вибору; країна, в якій суспільство не можна підштовхнути до дії від імені самого себе, і в якій солідарність - це не більше, ніж слова.

Уява в політиці має велике значення.

Коли ми маємо справу з минулим або майбутнім, є надія, що ми можемо спиратися на факти (хоча вдається це і не так часто, як мало би). Тоді як майбутнє - завжди продукт уяви.

Те, що сталося в неділю, продемонструвало кордон можливостей уяви в Росії: між тими, хто не може уявити собі майбутнє краще за сьогодення, і тими, хто може.

Тому Кремль вирішив натиснути на Навального і учасників мітингу - щоб повернути впевненість у своїй правоті людям без уяви.

Якщо в Кремлі читають Facebook - а я вважаю, що читають, - вони могли помітити пост, написаний письменником і лінгвістом Гасаном Гусейновим після повернення з мітингу в Москві. "Жодного знайомого обличчя", - написав він.

У цьому контраст у порівнянні з акціями протесту на Болотній в 2011-2012 роках, з "Маршем миру" в 2014-му або з маршами пам'яті Бориса Нємцова, де всі учасники були оточені своїми друзями.

Те, що друзів може пов'язувати спільна уява, - не дивно, цього тільки й можна очікувати.

Але що було особливо надихаючим на мітингах у неділю - і, швидше за все, тривожним для Кремля, - це та легкість, з якою уява перейшла за межі дружби і поширилася як вірус на різні групи населення. Легкість, з якою уява заразила натовп, місто, країну. При неефективності вакцин.

Ось чому так багато людей сидять в тюрмах, чому стільки російських ЗМІ не помітили мітингів, а новинний агрегатор "Яндекса" не відобразив новин про них.

Ось чому Кремлю довелося бити по вразливому місцю з обшуками в організації Навального і чому Кремль не наважується пожертвувати Медведєвим. Приспану уяву 80-ти відсотків не можна будити.

Але Кремлю ліки можуть нашкодити більше, ніж сама хвороба. Своїми жорсткими методами проти Навального і його прихильників Кремль дає зрозуміти, що перемога в березні наступного року, судячи з усього, не забезпечена.

Визнаючи власну вразливість, Кремль не просто надає рішучості своїм критикам, а й змушує своїх союзників сумніватися. Настільки потужно виступаючи проти того майбутнього, яке складно собі уявити, Кремль спрощує завдання уяві.

Я не знаю, чи саме такої гри домагалися Навальний і його соратники.

Не варто виключати, що, вважаючи перемогу на президентських виборах в березні неможливою, Навальний вирішив обіграти Путіна задовго до дня голосування - на вулицях країни, де шанси можуть бути рівнішими.

Аналогічно - я не можу знати, чи вирішив Путін спробувати розправитися зі своїми драконами заздалегідь.

Але незалежно від намірів, зараз в цю гру грають обидві сторони. І, що незвично для російської політики, результат не передбачуваний.

Уявіть собі таке.

Цей блоганглійською мовою.