"Ла-Ла Ленд”: від німого кіно до “Гуцулки Ксені”
Останні кілька десятиліть мюзикли - не часті гості кінотеатрів, хоча були і оскароносні "Мулен руж", "Чикаго" чи "Знедолені". Проте в "Золотий вік" Голлівуду, 1920-1960-ті роки, це був один із найпопулярніших жанрів.
І саме класичні мюзикли стали джерелами натхнення для фільму "Ла-Ла Ленд".
1927 рік: "Співак джазу" і чоловіки, які (не) співають
Не всі історики кіно згодні, але саме від "Співака джазу" починають відлік звукового кіно в Голлівуді.
Звук не те щоб увійшов у американське кіно - одразу увірвався. І це при тому, що частина популярних акторів не те що співати, не могли навіть говорити з екрану, бо мали голос, який не відповідав зовнішності, чи надто виразний акцент.
Звідси й пішла традиція залучати дублерів голосу.
У "Ла-Ла Ленді" Емма Стоун і Раян Гослінг, як кажуть, співали самостійно і, послухавши головного героя, в це охоче віриться.
Та він приєднався до хорошої компанії: актори Кларк Гейбл, Джеймс Стюарт і Вуді Аллен теж співали без достатніх вокальних даних, а Марлон Брандо називав свій спів у "Хлопцях та лялечках" "шлюбним закликом яка".
1930-ті: Фред Астер і степ
У сцені "Ла-Ла Ленда", де між героями виникає виразна симпатія, Емма Стоун дістає із сумочки класичне чорно-біле взуття для степу (ніби вона його завжди там носить про всякий випадок) і разом з Раяном Гослінгом відтанцьовує симпатичний номер.
Аби ніхто не сумнівався, що це данина майстру степу Фреду Астеру, Гослінг не лише повторює кілька його впізнаваних кроків, а й вистрибує на лавку.
Це неодноразово робив Астер, а пізніше і сам кепкував над цим своїм прийомом.
1944: "Зустрінь мене в Сент-Луїсі" і спів поза сценою
Стрічка вважається революційною для жанру, оскільки успішно ввела музичні виступи в сюжет фільму.
Раніше танцювали і співали лише на сцені або в інших "обґрунтованих" умовах, а героями вимушено ставали актори, музиканти, співаки й танцюристи.
І хоча в "Ла-Ла Ленді" герої акторка й музикант, співам і танцям є місце на нічних вулицях і набережній океану, удома і навіть у заторі.
1949: "Звільнення в місто" і моряки
Добова відпустка трьох моряків у Нью-Йоркові перетворюється на любовний спринт із перешкодами, на заваді справжнього кохання стоять поліцейські й викладачка балету.
"Ла-Ла Ленд" у цьому сенсі помітно сучасніший: замість комічних перешкод, любовному єднанню заважають фінансові та екзистенційні пошуки героїв. В іншому саме "Звільнення в місто" є для стрічки одним з основних натхненників.
До слова, згадуючи зокрема цей фільм, брати Коени в "Аве, Цезар!" змусили Чаннінга Татума співати і танцювати зі шваброю, кататися на драбині і відбивати степ на барній стійці та столиках.
1951: "Американець в Парижі" і американка в Парижі
Париж як символ кохання завжди був особливою темою для пісень і сюжетів мюзиклів. Цікаво, що в "Ла-Ла Ленді" Париж став символом розлуки героїв.
Не зміг Демієн Шазелл відмовити собі і в класичній прогулянці паризькою набережною - у прикінцевій фантазії героїв, яка відбувається на тлі показово штучних декорацій.
Такий спосіб зображати внутрішні переживання героїв започаткував "Американець у Парижі".
І саме в цьому епізоді розкладено найбільше "пасхальних яєць" для шанувальників жанру. Тут можна вгледіти посилання на численні класичні стрічки: від "Червоної кульки" до "Забавного обличчя".
1952: "Співаючи під дощем" і вуличний ліхтар
На думку багатьох критиків, ця стрічка - найкращий мюзикл усіх часів. Звісно, "Ла-Ла Ленд" повністю розвивається у традиціях, започаткованих фільмом.
Об'єднує їх і місце дії - Лос-Анджелес, і кіновиробництво в сюжеті.
Окрім того, "Співаючи під дощем" створив один із ключових символів жанру - вуличний ліхтар.
Герой Джина Келлі в одному зі головних номерів обертається довкола нього і співає. Це ж із усією можливою невимушеністю повторює герой Гослінга у "Ла-Ла Ленді".
1961: "Вестсайдська історія" і вихід мюзиклу на вулиці
Ще один знаковий американський мюзикл, який є вільною адаптацією "Ромео і Джульєтти". Головне досягнення фільму - що в ньому танці вийшли на вулиці, і декорації наблизилися до реальності.
Звісно, "Ла-Ла Ленд" теж користується елементами "Вестсайдської історії". Зокрема, сцена, де подружки намагаються розрадити сумну Стоун, подібна до епізоду з Наталі Вуд.
1960-ті: французькі мюзикли Жака Демі
Жак Демі, звісно, був під впливом американських мюзиклів і з великою любов'ю ставився до них, та своїми "Шербурзькими парасольками" і "Дівчатами з Рошфора" він зумів вдихнути нове життя у жанр.
Пишуть, що Демієн Шазелл радив дивитися ці фільми своїй команді, аби налаштуватися на роботу.А танцювальний номер "Ла-Ла Ленда" в заторі почасти повторює початок "Дівчат з Рошфора" посеред автомобілів.
1970-ті: мюзикли пустилися берега
З музичними фільмами цього часу, "Ла-Ла Ленд", як і годиться фільмові, вихованому в кращих традиціях жанру, не хоче мати нічого спільного. Окрім того, що самі вони запозичили у попередників.
Для цього періоду характерні епатаж, провокація, еротизм, божевілля й агресивність, безжальний трагізм.
Одні назви чого лише варті! "Ісус Христос - суперзірка", "Шоу жахів Роккі Горора". А якщо й називаються спокійно - "Волосся" та "Томмі" - за ними приховані гіпівська антивоєнна рок-опера та божевілля, яке навіть описати важко.
І навіть із чудовими "Кабаре" й "Увесь цей джаз", які злегка маскуються під ретро, "Ла-Ла Лендові" не по дорозі.
Мюзикл як схованка від реальності
Мюзикли в роки своєї найбільшої популярності були втечею від реальності: спершу від економічних проблем у США, потім від Другої світової війни та її наслідків.
Важко сказати, чи популярність "Ла-Ла Ленда" пов'язана з таким бажанням сучасних глядачів.
Та примітним є те, що "Ла-Ла Ленд" - не лише сленгова назва Лос-Анджелеса, а й визначення мрійливої відірваності від реальності, "землі мрій", куди втікають від повсякденних проблем.
Українське кіно теж планує запропонувати "втекти" у свій національний "Ла-Ла Ленд", зі своїми ритмами та колоритом.
Олена Дем'яненко, чий фільм "Моя бабуся Фані Каплан" не так давно ішов у кінотеатрах, працює над "Гуцулкою Ксенею", яку автори описують як "модерну мелодраму у стилі українського танго".
Також очікується документальний фільм про гурт Dakh Daughters "Троянди" ("Roses"), учасниці якого, до слова, мають зіграти і в "Гуцулці Ксені".
