Книжковий блог: новинки від українських авторів

Зразковий роман про місто. Саме на такий текст заслуговують прекрасні Чернівці.

Мудрий, цікавий, інтригуючий − роман Максима Дупешка побудований так, що відразу розумієш − автор розраховував на вибагливого читача. Три наратори − це вам не жарти.

Оповідач, наш сучасник, літній чернівчанин Павел Бачинський, та його мати, яка мовить до читача зі сторінок щоденника, − кожен із них розповідає власну історію, що сходиться в єдине тло людського страждання й любові.

Чернівці − місто зі складною історією, читати про яку надзвичайно корисно, адже своїм прикладом до Другої світової війни воно доводило, що на одній території можуть мирно співіснувати люди різних національностей і релігій.

Революція 1917 року, окупація, буття за Совєтів, Незалежність − людина невіддільна від країни, але в цій безвиході у неї завжди є можливість обрати сторону добра чи зла.

Роман побудовано навколо історії кохання Павела і Дори, красуні-єврейки, яка загине під час спроби втекти з концтабору.

Безперечно, Дупешку вдалося знайти золоту середину між твором історичним і романтичним, створивши якісний у всіх відношеннях текст. Тому читайте і пам'ятайте:ніколи не знаєш, де зустрінеш цікавий сюжет для майбутнього твору. Тож збирайте емоції, запам'ятовуйте перекази, хтозна, може, з них виросте новий хороший роман.

Олександр Ірванець. "Харків 1938"

Якщо ставитися до творчості як до виходу із зони комфорту, певного ризику, адже сам творець ніколи не знає, яким буде результат, то Олександр Ірванець нікуди не виходив, залишаючись у звичних для себе межах бурлеску, балагану і буфонади.

Роман "Харків 1938" позиціонувався видавництвом як альтернативна історія. Приналежністю до цього жанру справді могли похвалитися перші сторінки книжки, але що далі в текст, то більше ставало зрозумілим, що бажане нам намагалися видати за дійсне.

Невеличкий за обсягом твір з доволі динамічним сюжетом, що повсякчас натякає на пригодницьку складову, читається непомірно довго, бо втомлює дещо одноманітним гумором.

Ірванець заходиться ледь не істеричним реготом і тут дістається всім: Михайлу Булгакову, Симону Петлюрі, Анні Ахматовій, Остапу Вишні, Михайлю Семенку, Володимиру Винниченку, Ліні Костенко, Лесю Саніну, Сергію Жадану й багатьом іншим.

Що всі ці люди роблять в одній книжці? Збираються 1938 року в Харкові на Пролетарський карнавал.

Над строкатим натовпом митців і шпигунів ширяє світлий образ такого собі супермена − полковника СБУ Юрія Коцюби, який намагається запобігти можливому заколоту, хоча і він милості від автора не діждеться. Все потоне в крові та абсурді.

Реакція на будь-який літературний твір − це завжди справа смаку. Не виключено, що фанатам Ірванця і "Харків 1938" буде малиною, а от решті читачів доведеться подумати над тим, що робити з відчуттям копирсання в брудній білизні, яке настає десь після першої частини твору.

Катерина Калитко. "Земля загублених, або Маленькі страшні казки"

"З води все почалося, водою все й закінчиться" − це не мудрість потопельника, а слова того, хто пережив потоп…

Десь там існує Земля загублених − місце, де гуртуються втрачені душі, самотні й лякливі. Час там видовжується, стає наче гумовий, тому неможливо визначити, де знаходиться герой оповіді − у Середньовіччі чи сьогоденні.

Недолюблена донька-зрадниця, колишній солдат-візочник, красуня-коханка партійного начальника з надзвичайно емоційних оповідань Калитко − всі вони приречені на вибір, кроки, які незрозумілі людям, що їх оточують.

Втім, за авторкою, інакшість не є вироком. Це шлях, який може йти вздовж ріки чи узбережжя моря, бо вода здатна стирати сліди минулого, тікаючи хвилею від майбутнього.

"Земля загублених" − проза, що закарбовується в пам'яті, не полишає тебе яскравим враженням, яким хочеться ділитися з дуже близькими людьми, адже надто добра, поетична, щоб розходитися по випадкових персонах.

У цій книжці міститься якась незбагненна, ледь не шаманська енергія, що живить і водночас змушує думати про те, що "водою все й закінчиться". Але фінал, який пропонує письменниця, все одно більше схожий на початок.