Як холодильники допомогли світовій торгівлі
Убіко підписав закон, за яким корінні жителі Гватемали зобов'язані були працювати на землевласників — тобто на американську компанію United Fruit, якій належала більша частина орних земель Гватемали.
Здебільшого землі спочивали під паром, на випадок, якщо знадобляться в майбутньому. Компанія стверджувала, що ця земля практично не приносить прибутку, тому й податків за неї особливих платити не варто. Убіко з цим погодився.
Але 1944 року диктатора скинули.
До влади прийшов молодий солдат-ідеаліст Хакобо Арбенс. Він вивів "спрут" на чисту воду і заявив: якщо земля справді така безвартісна, то держава викупить її за безцінь і дозволить селянам на ній порядкувати.
Як пише Стівен Шлезінґер у праці "Гіркий фрукт: історія американського перевороту в Гватемалі" (Bitter Fruit: The Story of the American Coup of Guatemala), компанії United Fruit ця ідея геть не сподобалась.
Компанія використала своє лобі в американському уряді, залучивши, за словами історика, "цілу армію впливових лобістів і талановитих публіцистів", які зобразили Арбенса небезпечним комуністом. ЦРУ теж долучилося.
1954 року стався переворот, і Арбенса усунули від влади. Його посадили на літак, що доправив його у місце вигнання. Зазнавши поневірянь, колишній глава держави пиячив, аж доки не згинув, усіма забутий.
А до чого тут холодильники, спитаєте ви? Відповідь проста — банани.
Співзасновником United Fruit був Лоренцо Доу Бейкер, який на початку своєї кар'єри служив моряком.
1870 року Бейкер переправляв золотошукачів угору за течією річки Оріноко. Вже на шляху додому, до Нової Англії, його судно стало протікати, тож він зайшов у порт Ямайки на ремонт.
Ризикований бізнес
У Лоренцо якраз водилися гроші. А що хлопець він був азартний, то купив партію бананів, заявивши, що довезе їх додому цілими і незіпсованими.
Йому це вдалося (ледь-ледь). Підприємець отримав прибуток з продажу і поплив до Ямайки, щоб знову купити бананів.
У таких портових містах, як Бостон і Нью-Йорк, банани були делікатесом.
Але купці дуже ризикували. Банани швидко псуються, тож їхній термін придатності практично дорівнював тривалості плавання. Та навіть якщо вони "доживали" до порту, то були вже надто стиглими, щоб витримати подальше транспортування в глибину материка. Якби під час плавання їх можна було якось тримати в холоді, вони б достигали повільніше і потрапляли на великі ринки до споживача.
Банани були не єдиним продуктом харчування, які підживлювали потребу в рефрижераторних суднах.
За два роки до першого плавання Бейкера з Ямайки уряд Аргентини запропонував винагороду тому, хто вигадає спосіб тримати яловичину в холоді досить довго, щоб її можна було перевезти за океан.
Напакувати судно льодом не допомагало — надто великими потім були збитки.
Поява перших рефрижераторів
Упродовж ста років науковці знали, що можна створити штучний холод, якщо методом компресії стиснути певні гази до стану рідини, а потім дати цій рідині поглинати тепло, одночасно випаровуючись.
Проте втілити це на практиці ніяк не вдавалося. Комерційно успішні винаходи залишалися недосяжною мрією.
1876 року французький інженер Шарль Тельє спорядив судно ("Le Frigorifique"), навантажив його м'ясом і вирушив у експериментальне плавання з Буенос-Айреса. Через 105 днів плавання м'ясо виявилося придатним до споживання.
В аргентинській газеті La Liberte на радощах написали: "Ура, тисячу разів ура, це прорив у науці та торгівлі!"
Тепер Аргентина могла розпочати експорт яловичини. Вже 1902 року в світі налічувалося 460 рефрижераторних суден ("рефрижераторів"), що перевозили мільйони тонн аргентинської яловичини, "спрутові" банани та багато іншого.
А тимчасом в американському місті Цинциннаті маленький темношкірий хлопчик відважно боровся з лихами сирітського життя.
Замикання "холодильного ланцюга"
У 12 років він покинув школу, влаштувався на роботу прибиральником у гаражі-автомайстерні, та паралельно вчився ремонтувати автомобілі.
Майбутнє успішного винахідника ще тільки очікувало на Фредеріка Мак-Кінлі Джонса.
У 1938 році він працював проектувальником звукових систем, коли друг його боса (власник автопарку вантажівок) поскаржився, що важко доправляти швидкопсувні продукти сушею.
Холодильні установки на рефрижераторах нічим не могли зарадити, коли йшлося про наземне транспортування. Тому вантажівки доводилося в старий-добрий спосіб набивати льодом — і сподіватися, що подорож закінчиться швидше, ніж розтане весь лід. А так бувало не завжди.
Чи вдалося геніальному самоукові Джонсу знайти рішення?
Ще й як вдалося.
У результаті виникла нова компанія — Thermo King. Вона й стала останньою ланкою, якої бракувало в "холодильному ланцюгу", світовій системі постачання швидкопсувних продуктів в умовах контрольованих температур.
Революція в рефрижерації
"Холодильний ланцюг" докорінно змінив систему охорони здоров'я. Під час Другої світової війни за допомогою портативних охолоджувальних агрегатів Джонса доправляли ліки та кров для поранених солдатів.
Сьогодні "холодильний ланцюг" запобігає псуванню вакцин, принаймні доти, доки вони не потраплять у віддалені райони бідних країн з ненадійними джерелами електроенергії — а на обрії вже з'являються нові винаходи, які й цю проблему допоможуть розв'язати.
Та передусім "холодильний ланцюг" здійснив революцію в доставці харчових продуктів.
За теплої літньої погоди (коли температура, скажімо, 25°С) риба і м'ясо залишатимуться свіжими всього кілька годин, фрукти вкриються пліснявою за кілька днів, і тільки морква витримає три тижні, якщо пощастить.
У "холодильному ланцюгу" риба зберігатиметься тиждень, фрукти — декілька місяців, а коренеплоди — до одного року. А якщо продукти заморозити, то вони зберігатимуть свіжість іще довше.
Завдяки штучному охолодженню ми маємо значно ширші можливості вибору їжі: тропічні фрукти, наприклад, банани, тепер можуть потрапляти в найвіддаленіші куточки світу. Наше харчування тепер значно багатше на поживні речовини. А супермаркети мають змогу розвиватися.
Якщо у вас удома немає можливості охолоджувати харчі, то доводиться часто ходити на базар. Набагато зручніше з холодильником-морозильником — скуповуватися можна раз на один-два тижні.
А це, своєю чергою, трансформувало ринок праці.
Оскільки відтепер жінкам не потрібно було вчащати на базар, у них вивільнився час для роботи. Коли населення бідних країн стає багатшим, то чи не найперша річ, яку люди купують — це холодильник.
У Китаї, де холодильниками володіла лише чверть усіх родин, знадобилося всього десять років, щоб ці прилади з'явилися в 9-ти з 10 сімей.
Економічна логіка
І насамкінець, за наявності "холодильного ланцюга" економічна логіка спеціалізації та торгівлі поширилася й на швидкопсувні продукти харчування.
Так, ви можете вирощувати французьку квасолю у Франції — а можете й привезти її літаком з Уганди. Завдяки інакшим умовам вирощування таке транспортування може мати сенс і з погляду екології, а не лише економіки.
За висновками одного дослідження, для довкілля корисніше вирощувати помідори в Іспанії та перевозити їх до Швеції замість того, щоб вирощувати їх у самій Швеції.
Автори іншого дослідження стверджують, що викиди вуглекислого газу будуть меншими, якщо вирощувати ягнят не в Англії, а в Новій Зеландії, а потім транспортувати їх до Англії.
Економічна логіка підказує, що спеціалізація і торгівля підвищують вартість продукції у світі.
На жаль, це не гарантія того, що вартість буде розподілена справедливо.
Згадаймо сьогоднішню Гватемалу. Країна досі експортує банани, і їхня вартість складає сотні мільйонів доларів. Вирощує вона й багато іншого — овець, цукрову тростину, каву, кукурудзу і кардамон Consider Guatemala today.
Попри це, її населення — на четвертому місці в світі за рівнем хронічного недоїдання. Половина гватемальських дітей відстає в розвитку, бо вони недоїдають.
Економісти й самі до кінця не розуміють, чому деякі країни залишаються бідними, тоді як інші багатіють. Але більшість погоджуються — вкрай потрібними в цій ситуації є інститути для боротьби з корупцією і утвердження політичної стабільності та верховенства права.
Нещодавно Гватемала посіла 110-те місце зі 138-ми в рейтингу таких інститутів у різних країнах. Бідні країни, на чолі яких стоять божевільні диктатори, яких підтримує цинічний іноземний капітал, мають свою назву. Бананові республіки.
Очевидно, мине ще чимало часу, доки країна повністю не оговтається від генерала Убіко.