Анна Коршунова: дитина за компом - зручна для батьків

До речі, мій молодший буквально вчора сказав цікаву річ: "Мамо, ти знаєш, у мене в переписці багато друзів, багато киян, які пишуть, що "в мене немає взагалі в реальності друга", або "у мене - один-два друга, але я не можу сказати, що вони справжні".

І додав: "Таке враження, що кожен із них сидить у своїй капсулі і через інтернет перестукуються один з одним, але це не справжнє".

Тому я не можу сказати, що це про комп'ютерну залежність моїх дітей. Швидше навпаки. Мені хотілося показати, що реальний світ набагато цікавіший, і справжня дружба існує тільки в реальному світі.

Коні, ляльки і залізне правило

А.К.: Як Вам вдається пояснити своїм дітям і учням, що реальний світ набагато цікавіший?

ВВС Україна:Секрету ніякого немає. Річ у тім, що дитина, яка сидить за комп'ютером, - вона насправді для батьків дуже зручна. Сидить тихенько, ні в яку шкоду не влазить. З нею не треба вести якусь розмову. Це ж добре, правда?

Власне, з того книжка і починається, - що Владик дуже зручний для своїх батьків. Тому треба починати з себе. Треба жити разом із дитиною. Не вчити її жити, не повчати, а просто брати за руку і йти у цей світ разом. У мене самої багато захоплень, і учні про це знають, і діти.

ВВС Україна:Ваше захоплення - ляльки ручної роботи, це правда?

А.К.: Так(сміється). Я справді шию текстильних ляльок, уже й за власними викрійками. Але поділяю і захоплення моїх дітей.

У нас є залізне правило: крім школи треба ще обов'язково чимось займатися, кудись ходити. Тобто дитина має вільний вибір - може міняти гуртки, секції, види спорту. Але займатися чимось іще - це обов'язково. Тому зараз у малого - кінний спорт, малювання (на яке він сам записався) і гітара.

До речі, вчора ми відзначили першу мозолю від гри - обов'язково куплю цукерочки, щоби відсвяткувати! Це такі дрібнички, але вони свідчать про взаємини батьків і дітей, розумієте?

Коли старший захоплювався кінним спортом, я в 43 роки вперше сіла верхи і навчилася їздити. Який він був гордий, що мама навчилася, і він ще й навчив маму!

Дитяча книга для дорослих?

А.К.: У цій книзі багато для дорослих. Вони приходять на зустрічі з читачами. І я по обличчах бачу, що ці дорослі прочитали книжку, і що дуже багато для себе взяли.

Не можна забувате те, якими вони були в дитинстві, що ними рухало, що дитина живе перший раз - і кожне враження, яке вона отримує, - найяскравіше. Але ж ми всі діти! Мені навіть здається, що ми просто маскуємося під дорослих.

Коли ми спілкуємося зі своєю дитиною, - чому не розбудити цю дитину в собі? Але в той же час бути дорослим другом - вмілим і надійним. Це, мабуть, єдиний спосіб, який може витягти дітей із віртуального світу.

ВВС Україна:Чому у нікнеймі головного героя фігурує ВВС? Це випадковість чи це з думкою про ВВС Україна?

А.К.: Це випадковість (сміється). Але мені дуже приємно, що я увійшла у довгий список.

Запитання від школярів

ВВС Україна в якості експерименту передала книгу "Комп і компанія" учням однієї з київських шкіл, які полюбляють віртуальну реальність і зголосилися оперативно прочитати твір. Ось, що самі школярі захотіли спитати у письменниці.

Валерія, 8 років:Чому у книзі лише про хлопців, а де ж там дівчата?

А.К.: Дівчата там також є, але в мене двоє хлопців. І якщо Лєра помітила, там є присвята на початку - я писала для них і про них. У мене вже є книга про дівчаток - "Фроська - кімнатна фея". Але нехай вона не переживає, наступна книга - продовження "Компу і компанії" - буде більше про дівчат.

ВВС Україна:Можливо, тут ідеться про те, що ми відходимо від гендерних стереотипів, і зараз є дівчата, яким цікаво не лише про фей, а й про комп'ютери?

А.К.: Ну, я би ще хотіла передати цій дівчині один невеликий секрет. Читаючи про хлопців можна краще зрозуміти, які вони і чого хочуть. І це їй, можливо, допоможе краще спілкуватися із хлопцями.

Марія, 14 років.Чи сама пані авторка себе обмежує у зануренні до віртуальної реальності?

А.К.: Так. Я використовую комп'ютер радше як інструмент - спілкування з людьми, з якими мені цікаво. Я не проводжу час, просто блукаючи в мережі, у мене на це й часу немає. Тільки другий рік, як зареєструвалася у Facebook.

Володар, 9 років:Скільки часу пішло на написання книги?

А.К.: Може, десь рік. Я писала не для того, щоб опублікувати книжку, а просто отримуючи задоволення від процесу написання.

ВВС Україна:Що Вас найбільше вразило за цей рік написання?

Вразила реакція старшого сина - це він змусив мене дописати .

За два тижні до дедлайну "Коронації слова" він сказав: "Мамо, ну коли ти вже допишеш? Я вже хочу почитати, чим вона закінчилася! Давай, ти приходиш з роботи, а я готую вечерю, перевіряю в малого уроки, а ти - сідаєш і пишеш".

І він два тижні виконував мою роботу, а я писала.