Все вместе. Филиппинская оппозиция должна объединиться, чтобы дать отпор авторитаризму
Країни2 января 2022, 09:17
Цей матеріал опубліковано у спецвипуску журналу НВ Світ попереду 2022 за ексклюзивною ліцензією The Economist.
Теоретично 2022-й має стати роком, коли Філіппіни залишать епоху Дутерте позаду. Конституція країни обмежує строк президентства єдиним шестирічним терміном. Хоча Родріго Дутерте походить з однієї з політичних династій країни, 2016 року він балотувався на президентську посаду як лихословний захисник простого народу. Він обіцяв фінансувати інфраструктуру та сфокусуватися на зростанні, впровадити конституційні зміни задля передачі повноважень від зарозумілої столиці Маніли до регіонів і вести зовнішню політику без прогинання перед жодною великою силою. Перш за все він оголосив війну наркотикам, злочинності та корупції. «Я — ваша остання надія, — обіцяв він виборцям. — Я не боюся забруднити руки, аби покінчити із цим».
Подпишитесь на NV Премиум и читайте без ограничений
Нам необходима ваша поддержка, чтобы заниматься качественной журналистикой
Принаймні в цьому «Дутерте Гаррі» був вірний своєму слову. Та все ж у його війні з наркотиками, стратегія якої пройшла пілотне випробування протягом його дводесятилітньої каденції мера Давао, від рук стрільців, серед яких траплялися поліцейські поза службою, загинули понад 20 тис. філіппінців. Багато жертв були просто дрібними наркоторговцями, дітьми або іншими безневинними.
Тим часом конституційні зміни так і не відбулися. Загравання президента із Сі Цзіньпіном послабило позиції Філіппін у суперечках за води у Південно-Китайському морі, але майже не принесло омріяні китайські інвестиції. Адміністрація припустилася помилок у боротьбі з пандемією, впроваджуючи жорсткі локдауни та не забезпечивши достатньої кількості вакцин.
Своїми війною з наркотиками, цькуванням ворогів та судовими перетасовками Дутерте зруйнував більше інституцій, ніж будь-хто з часів диктатора Фердинанда Маркоса, репутацію якого президент намагався відродити. Залишивши посаду, він разом зі своїми найближчими радниками стане вразливим до судового переслідування. Це потужний стимул, аби продовжити династію Дутерте. Здавалося, дочка президента Сара, яка обійняла посаду мера Давао, була для правлячої партії ідеальним рішенням на президентських виборах у травні. Вона була найпопулярнішим потенційним кандидатом із значним відривом від інших.
Проте пані Дутерте близька зі своєю матір'ю і має прохолодні стосунки із татом, якого вона звинувачує у розлученні батьків. Гірше того, вона ненавидить прихильників Дутерте і не хоче з ними працювати. У розпачі правляча партія переконала Дутерте оголосити себе кандидатом у віце-президенти. Та він відмовився від цього сумнівного з точки зору конституції кроку, коли той викликав негативно реакцію у виборців.
Тим часом самопроголошені еліти, які представляють «жовтий», тобто ліберальний, напрямок у філіппінській політиці, не можуть вирішити, кого підтримати. Дутерте тривалий час принижував роль Лені Робредо — нинішньої віце-президента і втілення істеблішменту (президента та віце-президента [на Філіппінах] обирають окремо). В якості претендента на посаду президента Робредо, адвокатка, яка відстоює права жінок і пригнічених, обрала для себе рожевий колір, наслідуючи одяг незліченних статуй Діви Марії. Схоже, її рожева хвиля націлена розірвати зв’язок Дутерте із країною.
Проте Робредо не вистачає політичних інстинктів вбивці. Один із кандидатів, якому їх вистачає, — 46-річний мер Маніли Іско Морено. Він походить не з істеблішменту чи шоу-бізнесу, що є звичним для кандидатів у президенти, а з нетрів. Міцний та гострий, як описує його Карім Раслан, коментатор у справах Південно-Східної Азії, він бив по некомпетентності президента під час пандемії та жадібності його поплічників. Поки Робредо не висунула свою кандидатуру, він думав, що має її підтримку. Але, відчувши себе зрадженим, раптово вишкірився. Це дозволило дружнім до жовтого табору виданням стригти Морено та Дутерте під один гребінець.
Серед інших кандидатів, які претендують на статус продемократичних, — Менні Пакьяо, колишній чемпіон з боксу і союзник Дутерте, та Панфіло «Пінг» Лаксон, миролюбний сенатор. Розкол створює простір для кандидата з авторитарного табору. Сара Дутерте, ймовірно, спрямує свою [політичну] вагу на підтримку «Бонбонг» Маркоса, сина колишнього клептократа, аніж балотуватиметься самостійно. Він є більш ввічливою версією Дутерте і отримує вигоду від того, що багато молодих філіппінців мало що знають про репресії епохи Маркоса. Якщо на початку року жовтий табір не об'єднається навколо сильного кандидата, особливо пана Морено, Бонбонг може відкинути Філіппіни назад у минуле.
За умовами ліцензії всі матеріали номеру публікуються українською мовою. Републікацію заборонено.