Це бета-версія нового сайту Нового Времени. Надсилайте свої зауваження на адресу newsite@nv.ua
alt
10 карток

Знакові обличчя Майдану п’ять років тому і тепер

7 грудня, 17:51

3930

1

Людина і фортепіано

У них були гумові кийки та сльозогінний газ, у нього – фортепіано і музика. Фотографію, на якій львів'янин Маркіян Мацех грає на жовто-блакитному інструменті перед ланцюгом правоохоронців на вулиці Банковій, побачив увесь світ. Для Революції Гідності знімок став не менш знаковим, ніж кадри охопленого полум’ям Майдану.
 

 
Вони будуть пізніше. Тоді ж, на початку грудня 2013 року, загроза найгіршої силової розв'язки лише витала над масовими демонстраціями в Києві. Хоча позаду вже були і побиття студентів на Майдані, і перші силові дії з боку протестувальників – протистояння на Банковій 1 грудня.

"Потрібно було придумати якийсь потужний символ, який би знову повернув події в мирне русло", - розповідав згодом львівський IT-фахівець Андрій Меаковський, автор того самого фото. Разом з другом-музикантом Маркіяном Мацехом і його батьком Олегом вони втрьох організували акцію Піаніно для Беркута. Купівля вживаного фортепіано обійшлася їм у 500 грн, ще 300 грн віддали за настройку інструмента. Розфарбували в кольори українського прапора – і привезли під Адміністрацію президента, встановивши просто перед оточенням силовиків.

"Я сів і зіграв 64-й опус Шопена. Це перше, що спало на думку і один з перших творів, які я навчився грати", - згадував пізніше Мацех, який ще за півроку до подій у столиці організував схожу акцію Вуличне фортепіано у Львові.

Звуки "інструмента свободи", як називали його самі організатори акції, поширилися набагато далі Банкової. Фортепіано стало символом ненасильницьких ініціатив Майдану і пізніше зажило своїм життям – його поставили біля стін київської мерії, де з того часу щодня звучала музика.

Всі троє натхненників акції сьогодні живуть в Україні і намагаються змінювати її на краще. Андрій Меаковський і Маркіян Мацех – успішні фахівці IT-сфери. Мацех є співзасновником стартапу Senstone – портативного інноваційного гаджета дла запису ідей, який здатний миттєво переводити голосове повідомлення в текст. Ідея львівських фахівців здобула величезну популярність на Kickstarter, зібравши понад $500 тис. І позитивні відгуки провідних профільних ЗМІ - The Verge, Business Insider, Mashable. Зараз компанія готується до перших продажів, а сам Мацех восени 2018 року виграв  всеукраїнський конкурс Ukrainian IT Awards у номінації Product Management. Крім того, у 2016 році Мацех об’їздив з вуличними "концертами" на фортепіано десяток міст Нідерландів – так львів'янин намагався переконати голландців голосувати "за" на найважливішому для Києва нідерландському референдумі про підтримку угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Його батько Олег Мацех, у минулому бізнесмен і медик-стоматолог, є ефективним громадським активістом. Після Революції Гідності він став одним із засновників Реанімаційного пакету реформ – найбільшої в Україні коаліції громадських організацій, що об'єдналися заради просування реформ у країні.

2

Молода медсестра

До початку Революції Гідності Олеся Жуковська - 21-річний фельдшер з Тернопільської області - востаннє була в Києві восьмикласницею. Наступна нагода приїхати до столиці трапилася в ніч на 30 листопада 2013-го. Побачивши кадри жорстокого силового розгону Євромайдану біля монумента Незалежності, юна медсестра приїхала на Майдан уже через чотири дні - і провела там усю зиму, лише час від часу повертаючись до рідного Кременця, щоб підлікувати застуду. І показатися на очі батькам - живою.
 

 
Почавши з волонтерської допомоги на кухні, дівчина швидко влилася до лав "медичної сотні". Тоді в усіх на слуху були імена керівника медичної служби Майдану Олега Мусія (згодом очолив МОЗ і був обраний нардепом) і відомого лікаря Ольги Богомолець (сьогодні очолює парламентський комітет охорони здоров'я). Кваліфіковані і самовіддані зусилля обох під час Революції гідності дали змогу створити ефективну й організовану медслужбу. Її основою були десятки медиків-волонтерів, чиїми силами спочатку лікували кашель, а потім - рятували життя. Серед них - і Олеся Жуковська.

"Спочатку все було мирно і тихо. Активісти застуджувалися, комусь ставало зле - ми надавали першу медичну допомогу, розносили ліки, чергували в КМДА. А потім почалося пекло", - згадувала Жуковська в одному з інтерв'ю. Вона працювала в найгарячіші дні протистояння - як сказали б зараз, "на передку". Зізнавалася, що вперше усвідомила серйозність ситуації під час зіткнень на вулиці Грушевського.

"У ніч на 20-те [січня 2014-го] недалеко від мене впала шумова граната, трохи оглушила. Тоді мені вперше стало страшно", - розповідала вона журналісту НВ Христині Бердинських.

Однак найстрашніше чекало Жуковську, як весь Майдан, рівно через місяць. 20 лютого світ заціпенів від новин з Києва, де десятками почали розстрілювати активістів Революції гідності. А фотострічки провідних агентств облетів знімок закривавленої дівчини в медичній формі з великим червоним хрестом - Олесі Жуковської.
  

Снайпер важко поранив її в шию поблизу Лядських воріт на Майдані. "Я вмираю", - встигла написати дівчина в соцмережі вже дорогою в лікарню. Її врятували дивом: куля не зачепила сонної артерії, а "швидку" не довелося чекати - машина чергувала за лічені метри від пораненої медсестри.

Пройшовши реабілітацію, Жуковська залишилася в Києві. Зараз вона завершує навчання в Національному медичному університеті ім. О. Богомольця та сподівається стати гастроентерологом. Роки після революції принесли їй орден За мужність, кілька закордонних поїздок разом з іншими активістами Майдану (зокрема, зустріч із президентом Франції Франсуа Олландом та українською діаспорою в різних країнах), а ще - змішані почуття через поточні українські реалії.

"За які зміни в країні поклала свої життя Небесна сотня? Змін на краще немає. Невже їх смерть була марною? - говорила дівчина в одному з інтерв'ю на початку 2018-го. - Але жити потрібно - не тільки за себе, але і за тих людей, які залишилися на Майдані назавжди".

3

Нігоян і Жизневський

"Це і моє майбутнє теж. Мені жити в цій країні", - так 3 січня 2014 року український вірменин Сергій Нігоян пояснив журналісту НВ Христині Бердинських, навіщо майже місяць тому він приїхав на київський Майдан.

Його майбутнє мало обчислюватися багатьма роками, але обмежилося днями. Приблизно о 6-й ранку 22 січня 2014-го Сергія вбили під час протистояння з бійцями Беркуту на вулиці Грушевського в Києві. Через кілька годин там само загинув білорус Михайло Жизневський.
 

 
Тоді ніхто не знав, що ще місяць тому в центрі Києва позбудуться життів десятки людей, а тому перші дві жертви стали межею Майдану.

20-річного Нігояна вбила свинцева картеч, випущена з боку кордону спецпризначенців; 25-річного Жизневського - патрон для примусової зупинки транспортних засобів, який використовують лише сили МВС.

Жоден з них не був етнічним українцем, хоча Нігоян народився і виріс в Україні, а Жизневський переїхав сюди з Білорусі за вісім років до початку Майдану.

Обидва брали участь у київських протестах практично з самого початку – Жизневський приєднався до товаришів по УНА-УНСО, хоча сам не перебував в організації, а Нігоян приїхав з рідного села Березнуватівка (Дніпропетровська область) сам, за покликом серця, нічого не сказавши батькам. Обидва перебували в самообороні Майдану, жили його життям, мріяли про майбутнє.

 

 
Однак замість цього відкрили лік Небесній сотні: у довгій низці жертв Революції Гідності їхні імена й обличчя українці запам'ятали першими. Задовго до того, як вони з'явилися на міських муралах, табличках з назвами вулиць, площ і шкіл. І Нігояна, і Жизневського посмертно нагородили званням Героя України.

4

Батько Правого сектору

До Народного руху України Дмитро Ярош, за його власними словами, приєднався ще в епоху розвалу СРСР, після чого став одним із засновників всеукраїнської організації Тризуб імені Степана Бандери, очолюючи її протягом багатьох років.

Однак лише Євромайдан і протестна зима 2013-2014 зробила його ім'я відомим усій країні, згодом відкривши Ярошу шлях і в українську політику.
 

 
З початком масових протестів у Києві 42-річний Ярош виступив ініціатором створення руху Правий сектор. Це об'єднання націоналістичних організацій називало своєю метою "усунення режиму внутрішньої окупації", стояло біля витоків створення Самооборони Майдану і стало втіленням найрадикальніших його сил. Ярош був їхнім обличчям, силові дії – методом, балаклави і коктейлі Молотова – найпоширенішими атрибутами.

"Дії Правого сектору витіснили зі шпальт [світових ЗМІ] словосполучення" мирний протест, але водночас Правий сектор змусив владу прислухатися до Майдану і скасувати диктаторські закони 16 січня", - писала Українська правда 4 лютого 2014 року в передмові до першого великого інтерв'ю Яроша в українських ЗМІ. На той час світ дізнався про Правий сектор насамперед через активну участь його прихильників у силовому протистоянні "майданівців" із правоохоронцями 19-22 січня 2014-го.

Через місяць, 20 лютого, під кінець найтрагічнішого дня Майдану – розстрілів на вулиці Інститутській – саме Яроша і його оточення покликав на переговори тоді ще президент Віктор Янукович. Правому сектору було запропоновано підписати угоду про припинення конфлікту.

 

"Я відмовився це зробити. Сказав, що ми маріонетками ніколи не були і не будемо. І Віктор Федорович, давайте виводите війська, тому що почнеться партизанська війна по всій Україні", - розповідав згодом Ярош. Через два дні Янукович втече, а для Яроша почнеться політичний етап його кар'єри.

У березні 2014 року він заявив про своє рішення балотуватися в президенти – у підсумку на виборах він посів 11-те місце, набравши 0,7% голосів. Більшого успіху Ярош досяг під час парламентської кампанії – його обрали депутатом Верховної Ради від одного з округів у Дніпропетровській області. Всі ці роки Ярош залишається позафракційним нардепом.

З початком російської агресії на сході України лідер Правого сектору активно брав участь в організації добровольчих батальйонів для протистояння з РФ – для цього в рамках організації було створено Добровольчий український корпус. Брав участь у боях і сам – дістав поранення під Донецьком у січні 2015-го.

Восени 2015 року Ярош заявив про свій вихід з Правого сектору – мовляв, як революційна структура організація виконала свою місію. "Прийшов час зосередитися на побудові держави. [...] Тепер ми хочемо постати [...] як загальнонаціональний патріотичний рух з метою об'єднати всіх патріотів України, - заявив Ярош. - Без маргінального радикалізму, але і без ліберальної демагогії".

Політик оголосив про створення Української добровольчої армії, командиром якої залишається досі. У листопаді 2018 року він заявив, що "не претендує ні на які мандати і посади", підтримавши висування кандидатури Руслана Кошулинського у президенти України від партії Свобода таі інших націоналістичних сил.

5

Організатор Автомайдану

Дмитро Булатов – один з найбільш суперечливих "вихідців" з Майдану, але водночас – безумовно знакова фігура подій Революції гідності.

Взимку 2013-2014 року бізнесмен Булатов став одним з організаторів Автомайдану - стихійного об'єднання автомобілістів, яке проводило численні акції на підтримку Євромайдану. Почавши з символічного автопробігу по Києву 30 листопада 2013-го, на ранок після побиття і розгону активістів у центрі столиці, Автомайдан перетворився на мобільний підрозділ протестного руху – з "філіями" у багатьох великих містах країни.

"Автомайданівці" організовувалися для патрулювання вулиць; блокади адміністративних будівель і доріг; транспортування та евакуації учасників Революції гідності, а також для акцій тиску на керівництво країни – включно з поїздками до Віктора Януковича в Межигір'я, візити до особняків генпрокурора Віктора Пшонки, прем'єра Миколи Азарова, глави МВС Віталія Захарченка тощо.
 

Обличчя Автомайдану, Булатов здобув ще більшу популярність після гучної історії з його викраденням. 22 січня 2014 року він зник і вийшов на зв'язок лише через 8 днів. Булатов заявив, що його викрали і катували невідомі, після чого вивезли за місто і викинули з машини – активіст пішки дістався до одного з сіл Київської області.

І хоча згодом озвучувалися версії про те, що лідер Автомайдану міг частково інсценувати і прикрасити цю історію, кадри з закривавленим Булатовим миттєво облетіли соцмережі і стали додатковим каталізатором протестів – особливо на тлі попередніх випадків побиття "євромайданівцев".

Потім Булатов полетів на лікування в Ригу і повернувся в Україну лише наприкінці лютого, після завершення головних подій Революції гідності.

У першому "постмайданному" уряді Булатова призначили міністром молоді та спорту (пропрацював на посаді до кінця 2014 року), однак його діяльність з того часу незмінно супроводжували скандали. Так, ще навесні 2014-го, дізнавшись про відпочинок Булатова в Домініканській Республіці та інші великі особисті витрати, соратники по Автомайдану зажадали від нього звіту про кошти, зібрані на підтримку протестного руху.

У 2015 році Булатов заявив, що його мобілізували в армію - екс-міністр служив на сході України і демобілізувався в 2016-му році.

А нещодавно Булатов знову отримав солідну посаду – у червні 2018 року він став заступником голови Державного агентства резерву (Держрезерву).

6

Головна дійова особа

Головним "автором" Майдану став український народ, який відмовився миритися з обманом режиму Віктора Януковича, котрий різко змінив курс з євроінтеграційного на проросійський, і з жорстоким розгоном мирно протестуючих проти цього студентів.

Майдан дав потужний поштовх розвитку в Україні громадянського суспільства, яке здатне впливати на те, що відбувається, змушувати владу до нього прислухатися або цю владу змінити.
 

 
Досвід єдності і взаємної довіри українців під час Революції Гідності дав можливість жителям країни повірити в себе і свою здатність відстоювати власні інтереси. Вони почали активно брати на себе відповідальність за своє майбутнє і вимагати справедливості.

Свідченням цього стали волонтерський і добровольчий рухи, особливо на початку бойових дій на сході України, громадський контроль розслідування резонансних справ - таких, зокрема, як убивство херсонської активістки Катерини Гандзюк і правозахисниці Ірини Ноздровської, пильна увага громадськості до гучних справ, які в умовах режиму Януковича могли б бути успішно "зам'яті".

7

Людина, яка заявила, що з Януковичем не можна домовлятися і потрібно йти до кінця

Володимир Парасюк здобув економічну освіту у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Він був членом студентського братства і розповідав, що здобув військову підготовку в таборах різних патріотичних організацій, зокрема був членом Конгресу українських націоналістів. За словами Парасюка, до Майдану у нього була невелика студія, яка займалася відеозйомкою свят.
 

 
На Майдані 26-річний Парасюк очолив одну з сотень, ставши відомим у масштабах країни і не тільки 21 лютого 2014 року.

У цей день ще не втік Віктор Янукович і лідери об'єднаної опозиції Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок і Віталій Кличко підписали угоду про врегулювання кризи. За умовами угоди, Янукович повинен був залишатися президентом до виборів, які мали відбутися після конституційної реформи, "але не пізніше грудня 2014 року".

"Без запрошення діставшись до мікрофона, Парасюк сказав те, без чого революція втратила б одну з найголовніших фаз або не відбулася б взагалі.

Парасюк заявив, що не можна домовлятися з Віктором Януковичем, як це зробили лідери опозиції, не можна продовжувати його правління, а потрібно йти до кінця", написав наприкінці 2014 журнал Новое Время, який назвав Парасюка Особистістю року і помістив його на обкладинку.

Він тоді заявив, що об'єднана опозиція до 22:00 наступного дня повинна вимагати відставки Януковича, інакше його сотня "піде на штурм зі зброєю".

Заяву Парасюка підтримали присутні на Майдані активісти, зокрема лідер Правого сектору Дмитро Ярош. У ніч з 21 на 22 лютого Янукович втік з Києва, а потім і зовсім покинув Україну. Увечері 22 лютого Рада відсторонила Януковича від влади у зв'язку з його втечею.

Після Майдану Парасюк пішов добровольцем у батальйон Дніпро, де був командиром 4-ї роти. В цей час батальйон забезпечував проведення виборів у декількох районах Донецької області, охороняючи виборчі дільниці, брав участь у визволенні Маріуполя в червні 2014 року, а з серпня того ж року - в боях за Іловайськ. Під Іловайськ Парасюк, отримавши осколкове поранення в голову, потрапив в оточення і два дні провів у полоні. Розповідав, що його не впізнали, і тому відпустили.
 

 
У 2014 році Парасюк пройшов у Раду як самовисуванець в одному з округів Львівської області. Він входить до комітету з питань запобігання та протидії корупції. Потрапивши в Раду, Парасюк часто виглядає білою вороною на тлі професійних політиків, проявляючи зайву емоційність. Наприклад, після ухвалення закону про заборону депутатам проходити в Раду зі зброєю він відмовився проходити огляд. Крім того Парасюк кілька разів бився з колегами по парламенту.

8

Коменданти

Ще двоє людей, без який події п'ятирічної давності уявити неможливо - Андрій Парубій і Степан Кубів.

З листопада 2013 року до лютого 2014 року Парубій, на той момент нардеп від Батьківщини, фактично був комендантом Майдану, керівником його наметового містечка і загонів самооборони Майдану. Після підписання угоди між Віктором Януковичем і представниками опозиції, в ніч на 22 лютого, Парубій оголосив, що Майдан повністю контролює Київ.

"Нам важливо, і ми вже зараз взяли під контроль весь урядовий квартал. Сьома сотня Самооборони стоїть у Верховній Раді ", - заявив тоді Парубій зі сцени Майдану. Він розповів, що сотні Майдану охороняють Раду, Кабмін, Адміністрацію президента і МВС, а міліціонерів Парубій закликав переходити на бік Майдану.
 

 
Після втечі Януковича в.о. президента Олександр Турчинов призначив Парубія секретарем РНБО. У той час, коли Парубій обіймав цю посаду, Росія незаконно анексувала Крим і почала війну на Донбасі.

7 серпня 2014 року, Парубій оголосив про свою відставку з посади секретаря РНБО, відмовившись коментувати це рішення.

Незабаром він пішов з політради Батьківщини. На позачергових виборах у Раду в 2014 році Парубій став депутатом вже за партійним списком Народного фронту, в якому займав четверте місце.

 

 
У грудні 2014 року Парубій обійняв посаду першого віце-спікера Ради. 14 квітня, після того, як спікер Ради Володимир Гройсман був призначений прем'єром, Парубій був обраний на посаду, що звільнилася. Він займає її до цього часу. Парубій також є членом РНБО.

Ще один нардеп від Батьківщини Степан Кубів став комендантом Будинку Профспілок, у якому розміщувався Штаб національного опору.
 

 
Після перемоги Революції Переваги 24 лютого 2018 року Кубів був призначений главою Нацбанку, а з 28 лютого увійшол до складу РНБО. Обіймав ці посади до червня 2014 року.

На позачергових виборах 2014 року Кубіва обрали народним депутатом за списком БПП. З січня 2015 року він був представником президента в Раді.

З квітня 2016 року Кубів - віце-прем'єр-міністр України – Міністр економічного розвитку і торгівлі в уряді Гройсмана.

9

Автор того самогу посту в Facebook

"Гаразд, давайте серйозно. Ось хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан? Лайки не рахуються. Тільки коментарі під цим постом зі словами "Я готовий". Як тільки набереться більше тисячі, будемо організовуватися", написав у себе в Facebook тоді ще журналіст і активіст Мустафа Найєм після того, як уряд Азарова розпорядився призупинити процес підготовки Угоди про асоціацію України з ЄС.

Вважається, що саме цей пост Мустафи Найєма, в якому автор закликав українців виходити на головну площу країни протестувати проти зміни курсу на євроінтеграцію режимом Віктора Януковича, дав старт Євромайдану. У наступному пості он назвав місце і час зустрічі перших активістів – 22:30 під монументом Незалежності.
 

 
22 листопада 2013 вперше виходить в ефір Громадське, над створенням якого працював Найєм. Воно стало одним з основних джерел інформації про Майдан.

Найєм висвітлював події Євромайдану, зокрема, його розгін силовиками 30 листопада 2013 року і був активним учасником усіх наступних подій.

У 2014 році Найєма обрали до Ради за списком Блоку Петра Порошенка. Після цього він був куратором запуску патрульної поліції в ряді українських міст.
 

У липні 2016 року Найєм увійшов до складу правління партії Демократичний Альянс, у листопаді того ж року вийшов з нього. Незважаючи на те, що він входить до фракції БПП, Найєм - один з найактивніших критиків чинного президента Петра Порошенка.

10

Козак Гаврилюк

Михайло Гаврилюк, більш відомий як козак Гаврилюк, народився 1979 року. За словами самого Гаврилюка, його сім'я була дуже бідною, тому в дитинстві його відправили до інтернату, в якому він "з горем пополам" закінчив 9 класів. Після цього він не став продовжувати освіту і почав їздити на заробітки. До Майдану Гаврилюк працював будівельником і виконробом або жив у селі і займався присадибним господарством, коли не міг знайти роботу.

Гаврилюк став відомим після появи відео того, як над ним знущаються бійці спецназу на Грушевського. Інцидент стався 22 січня 2014 року. Гаврилюка роздягли на вулиці при температурі близько -10 градусів і побили, знявши відео, яке фактично випадково потрапило в Мережу. 23 січня стало відомо, що Гаврилюк живий і отримує медичну допомогу в штабі Самооборони Майдану.

Гаврилюк розповідав журналістам, що після побиття його привезли в райвідділ міліції, і він там знепритомнів. Міліціонери викликали йому швидку, і ніч він провів у лікарні. Прокинувшись вранці, Гаврилюк повернувся на Майдан, взявши для цього взуття пораненого сусіда по палаті, теж активіста Майдану, якого родичі відвезли додому. Штани і куртку йому дав один із затриманих ще в автозаку, в якому їх везли в райвідділ.

Після інциденту Гаврилюк залишився в лавах активістів і став знаменитістю. На Майдані він залишався обозним (завгоспом) Четвертої козацької сотні і займався забезпеченням всього необхідного для 130 осіб, які брали участь у протестах.

У 2014 році Гаврилюк деякий час провів на фронті в зоні АТО, у нього є посвідчення учасника бойових дій. Він розповідав, що в цей час волонтер Сергій Бірюков та Віктор Романюк, зараз нардеп від Народного фронту, переконали його балотуватися до Верховної Ради. Гаврилюк став народним депутатом від Народного фронту, вигравши вибори в мажоритарному окрузі Київської області. Він розповідав, що після обрання вступив до коледжу і планує здобути вищу юридичну освіту.
 

 
Як депутат Гаврилюк не запам'ятався ні яскравими виступами, ні законопроектами, але кілька разів все одно ставав героєм новин - ЗМІ писали про те, що він одружився з 22-річною студенткою, з якою познайомився на Майдані, і поголив вуса.

Одного разу раз Гаврилюка звинуватили в нападі - блогер Василь Крутчак заявив, що той ударив його в Раді, опублікувавши відео інциденту. Сам Гаврилюк сказав, що просто різко розвернувся в його бік, щоб відмовитися відповідати на запитання блогера, через що той злякався і втратив рівновагу.

Ставав Гаврилюк і об'єктом троллінгу - після того, як у Мережі з'явилися фото з Гаврилюком, що сидить у порожній сесійній залі Ради - він виглядав сплячим. Соцмережі відреагували на це фото безліччю іронічних постів. Приблизно через тиждень фотокореспондент Влад Содель опублікував фото, на яких видно, що Гаврилюк насправді не спить, а читає Конституцію України.

  

Фото: EPA, Андрій Меаковскій, НВ, via Facebook, detector.media