Кілька років тому режисер Стівен Содерберг зняв фільм «Не в собі» повністю на смартфон. І це далеко не перший і не поодинокий випадок: також за допомогою телефонів знімали свої роботи Мішель Гондрі, Зак Снайдер, Пак Чхан-ук. Це виклик самому собі чи як би ви це охарактеризували як режисер?
Це спроба прирівняти кіно до інших видів мистецтва. Тому що кіно завжди було елітним заняттям, яке потребувало чимало коштів. І в цьому випадку дуже доречним є порівняння з кінним поло, мені здається, воно найбільш точно характеризує сьогоднішній кінопроцес: це дуже дорогий вид спорту, що потребує маси зусиль для організації матчу, а глядачів завжди замало.
Є приголомшливе кіно про те, як Френсіс Коппола знімав свій фільм Апокаліпсис сьогодні. Наприкінці цього фільму він каже, що у нього є мрія, що колись кіно стане доступним, і будь-яка людина зможе зі своєї кишені дістати пристрій, який дозволить їй стати новим Антоніоні.
Тому гаджети наближають такий складний процес, як кіно, до того, що ми звикли розуміти під мистецтвом: коли в тебе є пензлик, фарби — і ти нарівні з усіма іншими.
Мені здається, свій найкращий фільм я зняв якраз на маленьку фотокамеру. Це фільм про мою подорож з бабусею та дідусем. Був я і два мої головні герої. Це було у 2012 році і зайвого у цьому фільмі нічого немає. Тобто це було просто «зображення» оголеної емоції прощання. І мені для цього не знадобилися група та інші персонажі, з якими мені, чесно кажучи, дуже складно знайти порозуміння.