Ключ до світла. В якому стані лінії електропередач в Україні
Електромережі, що живлять 16 млн домогосподарств і всю українську промисловість, не витримують сучасних навантажень. Число аварій зростає. Часу на їх усунення потрібно все більше. Працюючи на межі своїх можливостей електромережі стають головним гальмом розвитку країни і інвестицій в її майбутнє, а за законами економіки і європейського досвіду — мають бути її драйвером.
В іктор Круглов, доросла людина і досвідчений бізнесмен, віднедавна немов мале дитя боїться грози. І на те у нього зовсім недитячі причини. Незважаючи на те що до його друкарні підходять три високовольтні резервні лінії Харківобленерго, під час негоди гроза вибиває всю подачу електроенергії на підстанцію і друкарня зупиняється.
Віктор Круглов
«Дійшло до того, що ми на тиждень вперед дивимося, чи буде гроза, — журиться Круглов, який очолює наглядову раду видавництва Ранок. — Ось така зношеність мереж».
Хоча після реформи ринку електроенергії обленерго і стали називатися операторами системи розподілу (ОСР), мережі новіше від цього не стали. Зношені, вони рвуться під тиском старих технологій і нової економіки, в яку входить Україна. Споживання електроенергії зростає як у нас в країні, так і в усьому світі. І це зростання ставить Україну перед вибором, якого у неї вже немає.
«У головах більшої частини українців електрика — це те, що завжди поставляється і дешево коштує, — каже Олександр Харченко, директор Центру досліджень енергетики. — Ця історія закінчилася. І немає ніяких перспектив, що вона триватиме хоча б скільки-небудь ще. Що буде відбуватися? Все більше і більше аварійних відключень. І все більше проблем у бізнесу».
Втім, у кінці цього тунелю мерехтить світло. Але якщо не поквапитися, то нам ось-ось відключать і його. Мова про глобальну перебудову всієї енергетики планети, що тягне за собою модернізацію, діджиталізацію і смартізацію мереж. Інакше інфраструктура радянської збірки трісне по швах, що вона і робить. Потрібні термінові контрзаходи.
Гендиректор холдингу ДТЕК Мережі Іван Гелюх наводить приклад деяких з них. У п’яти регіонах країни компанія встановила 560 тис. так званих розумних лічильників.
Іван Гелюх
«Ми дистанційно отримуємо інформацію про реальне електроспоживання, — пояснює він. — А споживач— можливість користуватися електроенергією вночі з дисконтом у півціни».
У Дніпрі та області, наприклад, ця технологічна радість, що є частиною розумних мереж — Smart Grid, дісталася поки що тільки 15% користувачів ДТЕК, що в українських реаліях абсолютний рекорд, а для європейської практики вчорашній день. Там розумні лічильники покривають 70% ринку.
«Весь світ зараз перевзувається, — зазначає Ігор Петрик, директор з розвитку ринків фінської компанії Wärtsilä Energy в Східній Європі, яка спеціалізується на smart-технологіях у енергетиці. — Це колосальний процес, який проявився, як тільки активно зайшли поновлювані джерела енергії (ПДЕ)». Це перевзування призводить до руху великих грошей. Але це коли вони є.
Кінець світла
Е моції переповнюють харківського підприємця Віктора Круглова. Голова наглядової ради видавництва Ранок, чий основний бізнес — книговидання, паперова фабрика, друкарня, логістичний центр, у нестямі: майже щотижня його справа страждає через збої на високовольтних лініях. «Для мене це взагалі дико, — говорить він. — Кожна хвилина простою — колосальні збитки. Тобто це настільки зношені мережі».
Зараз перед підприємцем постала складна дилема. Тут планують встановити другу машину, що виробляє папір з вторсировини. Вона буде споживати 500 тис. КВт/год електроенергії на місяць. Розумне обладнання, більш ніж 750 двигунів з частотними регуляторами, які повинні працювати безперервно.
«Кілька разів у нас горіли „частотники“, які коштують по півмільйона гривень, — каже Круглов.— Я думаю, що ми втрачаємо до 10% обороту через такі речі. І я знаю, що така ситуація скрізь».
Так і є. Україна якщо не чемпіон світу за частотою і тривалістю аварійних відключень розподільних електромереж, то вже точно один з планетарних лідерів у цій принизливій номінації. Про що свідчать дані Національної комісії регулювання електроенергетики (НКРЕКП), відображені в індексі середньої тривалості перерви в електропостачанні, так званому показнику SAIDI (System Average Interruption Duration Index).
В Україні SAIDI — 696 хвилин плюс ще 455 планових відключень. Найближчий найгірший результат у румунів — 290 хвилин і 184 хвилини відповідно. Німецький бізнес позапланово страждає 13 хвилин на рік і планово — 10 хвилин.
Погано, коли лінії електропередачі не витримують навантажень, і набагато гірше там, де їх немає зовсім. У грудні 2017-го Енергоатом завершив роботи на найбільшій атомній станції Європи — ЗАЕС, що дає можливість забезпечити безперебійним постачанням електроенергії 750-кіловатну підстанцію Каховська. Справа за малим: провести до неї 186 км високовольтних ліній. Їх будують ось уже п’ять років. Ці черепашачі темпи ще не встановили національний антирекорд моторності.
«Електроенергія — це сервісний драйвер економіки, — наполягає Харченко. — Один з ключових драйверів». Найкраща ілюстрація — зростання споживання електроенергії в Китаї: за 20 років воно збільшилося в шість разів, з 986 ТВт до 6,2 тис. ТВт. Такі дані міжнародної консалтингової компанії Enerdata. Це більше, ніж рівень споживання у США, Індії, Росії разом узятих. Таке зростання споживання електроенергії в Піднебесній відповідає рекордним темпами зростання промвиробництва і всієї тамтешньої економіки.
У той же час підключення до системи електропостачання — одна з найслабших ланок в українському діловодстві. У свіжому рейтингу Doing Business, який щорічно публікується Всесвітнім банком, Україна зайняла 128-е місце зі 190 можливих у цій технологічній номінації. Такі показники нівелюють всі потуги України спливти з економічного дна.
Це якраз те, про що 9 листопада в черговий раз мріяв прем'єр-міністр Олексій Гончарук: зростання ВВП на 40% за п’ять років, яке він назвав «абсолютно реальним результатом». Відповідь Харченка: «Ми хочемо за п’ять років вирости в економіці. Хлопці, а ви розумієте, що у нас енергомережі 40% зростання не витримають? Не розуміють».
Народжені в СРСР
І ось Всеволод Ковальчук, голова Укренерго, компанії, яка забезпечує роботу магістральних мереж, наводить досить цікаву бухгалтерію своїх підрахунків. Середній вік енергооб'єктів становить приблизно 40 років. Це фактично інфраструктурна старість. Для їх підтримання навіть без розвитку потужностей щороку потрібно вкладати 2,5% від оціночної вартості всієї системи. Оціночна вартість тільки магістральних мереж — 6 млрд євро. «Це означає, що кожен рік протягом 40 років потрібно вкладати як мінімум 150 млн євро, щоб оновити мережу», — пояснює Ковальчук.
З 1991 року до 2010-го для цих цілей було інвестовано менш 450 млн євро, приблизно 22,5 млн євро в рік. І тільки з 2011-го ЄБРР і Всесвітній банк під держгарантії стали виділяти в середньому по 200 млн євро на рік. Цього недостатньо, щоб жити, але досить, щоб не померти. У найближчу п’ятирічку Ковальчук сподівається отримати з цього ж джерела ще 1 млрд євро, а потім, ближче до другої половини 2020-х, ще 2 млрд євро, щоб зробити ривок до модернізації ще радянської енергосистеми. Але не до її глобального переоснащення.
«Якщо у нас загальне зношення близько 50−60%, то у них [обленерго] загальне технічне зношення понад 75%, — резюмує Ковальчук.— Туди потрібні великі інвестиції».
Їм нізвідки взятися, скаржаться оператори розподільчих мереж. Дешеві європейські кредити недоступні. Залучення позикового капіталу для модернізації мереж не передбачено поточною системою тарифоутворення.
«В Україні кінцевий тариф дуже низький, один з найнижчих в Європі, — каже Ковальчук. — А інвестиції в інфраструктуру — це довгі гроші». Загальноприйнятий у світі механізм залучення інвестицій працює інакше. Мова про так зване розвиваюче тарифоутворення — RAB-тарифи (Regulatory Asset Base), які розраховуються на основі поточної оцінки вартості активу.
В Україні навколо цього цілком традиційного для європейських ринків заходу йдуть запеклі суперечки. В основному про рівень, на який можна підняти поточний тариф, і про умови його підвищення. Суперечка ця зі сплячого режиму переходить в словесні бійки і потім знову завмирає. Все це гальмує як приватизацію державних обленерго, так і вихід на ринок іноземних капіталів. В результаті інвестпрограми з оновлення мереж, які затверджує компаніям НКРЕКП, найбільш низькобюджетні в Європі. Наприклад, в Латвії на модернізацію 1 км мережі в тариф закладають $1 тис., а в Україні — $250.
Крім того, в поточній моделі регулятор дозволяє операторам розподільчих мереж в межах цієї мізерної інвестпрограми витратити на лічильники не більше 15%, на модернізацію, яка передбачає побудову цифрової інфраструктури і купівлю спецтехніки для аварійних бригад — до 10%. Решту 75% слід витратити на латання дірок в старих мережах і зрідка на будівництво нових. І що найважливіше, все це йде врозріз із заявленою урядом стратегією на глобалізацію українського енергоринку.
Вперлися в стелю
У найближчі роки зміниться вся енергетична база планети. Екологічні проблеми, гостра необхідність яких необхідно вирішувати через зниження викидів С02, стали потужним драйвером розвитку зеленої енергетики. Лоран Шмітт з ENTSO-E стверджує, що до 2030 року до 60% електроенергії в європейській енергосистемі буде надходити відПДЕ і можлива повна відмова від традиційних електростанцій.
Україна в тренді. За останні три роки обсяг виробництва поновлюваних джерел енергії в Україні зріс вчетверо. І кожен місяць продовжує зростати. Енергетична стратегія країни готує нас до того, що до 2035 року частка «зеленки» досягне 25% в енергобалансі країни.
Як наслідок, зростає і запит споживачів на «зелену енергетику». До 2030 року частка так званих просьюмерів (споживачів і виробників електроенергії в одній особі) в ЄС складе 50% і вони будуть виробляти 20% всієї електроенергії на ринку.
15 тис. українських споживачів вже перетворилися на виробників енергії — встановили на своїх будинках сонячні панелі, інвестувавши в них 300 млн євро. Але «зеленка» надзвичайно вимоглива до якості мереж, по яких вона роздає напругу.
«В Україні те, що є, — це, може, й межа з відновлюваної енергетики з точки зору поточних мереж і балансів, — попереджає Харченко. — Ми будувати протягом п’яти років нічого не можемо, нам нікуди його включати». Але минуле вже не в силах чинити опір майбутньому, особливо коли це майбутнє вже настало.
Ринок електрокарів подвоюється вже практично щорічно. У 2015-му уряд скасував ввізне мито на імпорт e-car, що становило 8% від прайсу машини. Через три роки набуло чинності ще одне послаблення: прибрали ПДВ та акциз на ввезення електрокарів. У результаті імпорт подібної техніки не обкладається податками. Що, очевидно, є передвісником вибухового зростання ринку.
Компанія ОККО до кінця 2020 року планує укомплектувати 300 своїх заправок швидкісними зарядками. Мова як про звичайні трифазні зарядки, так і про швидкісні фаст-чарджери, які за 20 хвилин здатні зарядити акумулятор машини на 80%. Крім того, будівельна галузь знову на підйомі. Більш ніж на 50% у порівнянні з минулим роком зросли обсяги житлового будівництва. Весь цей новобуд електрифіковано і щодня посилює свій тиск на енергомережі. Старі і нові. Нові енергетичні реалії — в буквальному і переносному сенсі — рвуть мережі.
Проблеми енергетики і розподільних мереж — це не суто український феномен. Весь світ уперся в стелю можливостей. Зміна технологій і перехід до відносно чистих джерел енергії змінюють світ назавжди.
Петрик з фінської компанії Wärtsilä Energy, що працює на більш, ніж 170 ринках світу, зокрема й в Україні, наводить як приклад Бразилію, де спеціальна інституція проводить аналіз всіляких сценаріїв розвитку галузі. Всього таких сценаріїв близько 2 тис., і щороку вони оновлюються. Така швидкість прогресу. Завдання кожного зі сценаріїв — розрахувати стійкість мереж при мінімальній собівартості енерговиробництва.
«У Бразилії китайці масово будують приватні лінії електропередачі», — розповідає Петрик. Належить навчитися акумулювати великі обсяги енергії, що вже відбувається. — Це [в багатьох острівних країнах і територіях] ставиться в обов’язки інвестору сонячної станції".
В Україні поступово також впроваджуються інновації Smart Grid, але це швидше ситуативні ініціативи, ніж система. У ДТЕК кажуть, що компанія вже реалізовує пілотні проекти з дрона для обстеження ліній електропередачі, наповнення карт геоінформаційних систем для оцифровки інфраструктури, автоматизує підстанції.
«Всі ці зміни — тільки початок шляху і початок трансформацій українських мереж, — пояснює Гелюх. — Щоб розгорнути їх на повну потужність і наздогнати Європу, потрібна якісна зміна підходу до інвестпрограми і автоматизації».
