«Мой муж погиб, мы вам очень благодарны» — подивилась і я ролик із зустрічі Путіна з жонами й матерями «гєроєв СВО» — той, де «Владимир-Владимирович, я вдова, спасибо Вам», — зареготала як гієна, бо воно таки гомерично смішно виглядає, особливо в стислій нарізці, — а потім почала читати розумні коментарі розумних людей — і згадала свого першого чоловіка, який в особливо екзистенційних ситуаціях, бувало, просив: «Забужко, не умнічай!»

Дорогі розумні люди, будь ласка, «не умнічайте»! Не пишіть розлогих простирадел про російську «культуру смерті», «танатократію» і тому подібне красиве глибокодум’я, — саме цим був десятиліттями займався в стосунку до Росії Захід: як написав іще в 1947 р. Юрій Шевельов, «або приймав примітивізм за органічне явище, або дошукувався в ньому надзвичайної складности» («Зустрічі з Заходом»), — на чім, зрештою, й погорів.

Тимчасом там усе просто, як жандармський чобіт, і для зрозуміння потребує зовсім не Достоєвського, а незаслужено забутого в РФ Салтикова-Щедріна: це город Глупов, був, є і буде, аж доки не завалиться, з Божою й нашою поміччю.

Це город Глупов, був, є і буде, аж доки не завалиться

Ті тітки — з найвищою правдоподібністю, спеціально дібрані «актриси», текст із подяками їм виписав який-небудь пєсков, весь цей спектакль призначено для одного глядача. А йому явно сподобалось — отже, спектакль удався, і не варто без потреби множити сутності. Що ж до тих рашкознавців, котрі журяться після цього івенту по ненаших виданнях, мовляв, як же так, адже ще ось історично недавно, всього одне покоління тому, війна в Афганістані була зродила до життя Комітет солдатських матерів, і яка ж була активна громадська організація, і яка важлива була її роль у виведенні з Афганістану радянських військ, і як же це Путін так швидко таку силу приборкав, — то, трясця їхній глуповській мамі, замість таке шерити, ви б краще їм нагадали, що Спілка солдатських матерів (саме з такою назвою) спочатку виникла в Києві.

Це була українська організація (з вимогою, між іншим, щоб українські хлопці проходили службу в межах Української РСР), енд зис мейкс ол зе діференс — при ближчому вгляді взагалі неважко виявите, що всі скільки-небудь осмислені протестні рухи що в Російській імперії, що в СРСР були з походження «інородчеські», від повстання декабристів і до того самого Комітету солдатських матерів, і як же можна досі цього не помічати?

Таж усе просто, аж очі вбирає: доки була в Росії Україна — були й матері, що протестували проти загарбницьких воєн, а не стало України — не стало й протестів: кушай тюрю, Яша, і кажи «спасибо, Владимир Владимирович»… І хто це має пояснювати Заходу, як не ми? і якого милого ви натомість вправляєтесь, по факту, у все тих самих, 1000 раз скомпрометованих дослідженнях «загадочної руської душі», коли там ніякої душі й близько не ворушилось — максимум пара од чайника?..

Словом, не будьте як Захід, благаю. Будьте як Україна.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV