Апропо всіх цих переливань з пустого в порожнє на тему «що сказав Трамп Путіну, що сказав Путін Трампу», і т.д. Є такий старий як світ чекістський прийом — за браком інших загальнодоступних джерел, пошлюся на його опис в «Архіпелагу ГУЛАГ» Солженіцина, у тому розділі, де він розповідає, як його ГБ вербувало в таборі (трохи на свою користь прибрехавши, бо випливлі в 1990-ті з архівів документи показали, що завербований тоді «агент Ветров» таки «работал», і про підготовку «бандерівцями» табірних повстань оперу справно доносив, — потім ще ціла армія агентури, від «зони» до Академії наук, мала попрацювати кілька поколінь, щоб у свідомості ширнармас «відлига» з шістдесятниками починалася з промови Хрущова на ХХ з'їзді, а не з повстань у ГУЛАГу!).

Але є там одне явно щире місце — де в’язня охоплює розпач від розуміння, що от він уже втретє цілком вдало (як йому здається) «відбив» ту саму пропозицію опера, пояснив, «чому» вона йому не підходить, — а той, нітрохи не збентежений, заходить бубоніти по тому самому колу вчетверте — і стає ясно, що так може тривати до нескінченности, точніш — до ранку, коли опер піде спатки, а в’язень валити ліс…

Тричі повторюється той самий хід — і нічия

Хоч би знали вони, — бідкається Солженіцин-оповідач, — шахові правила: тричі повторюється той самий хід — і нічия, кінець партії! Але гебні пофіг на будь-які правила (стиль, естетику тощо): і сто, і двісті, й тисячу разів воно буде товкти те саме, як заїла платівка на патефоні, нітрохи не переймаючись тим, що минулого разу (як вважає опонент) цю тему вже «проїхали»…

І тому є тільки один спосіб перевести переговори з гебнею «в конструктивне русло» — і він теж описаний у таборовій літературі, тільки вже не в Солженіцина, а в чоловіка справді порядного і, на жаль, майже не знаного на Заході — Михайла Хейфеца (того, що сидів зі Стусом і Чорноволом і написав «Українські силуети»). Єдиний, за свідченням Хейфеца, певний прийом, яким можна було припинити чекістське вербовочне марудіння (а для чекіста, не забуваймо, всякі переговори — це умовна «вербовка» опонента!), — було послати таваріща майора туди, куди прикордонник із Зміїного — рускійвоєнний корабль, тільки обов’язково повним текстом!

(Хейфец згадує смішний епізод, як вони всім бараком учили старого галичанина-«25-річника», колись в миру гімназійного вчителя ще віденського вишколу, якому «ці слова» ніяк не протискувались через горло, — знадобився ряд репетицій, перш ніж бідака зміг вивалити їх оперу в живі очі — і звідтоді як пошептало!).

Тільки це і працює. Доведено багато разів, слава ЗСУ — єдиному адекватному з Путіним переговорнику.

А трампи-вітькови-та-інші, за Шекспіром, bubbles of the earth — то так, для підтанцьовки. Куди корисніше знати, що німці нам Петріота полагодили. І що шведи-норвеги-данці скидаються нам на півмільярда на американську зброю…

…І коли новісінький московитський буксир, дорихтовуваний на санкт-петербурзькій корабельні перед відправкою в арктичні моря (ич куди іроди замахнулись!), раптом починає завалюватись набік і за ніч тоне з кінцями, — це перш за все красиво.

Тому що — вже не раз тут була писала — так працює Проклін Зміїного Острова — свого роду невтомний і неубієнний наш «безпілотник», запрограмований на знищення всіх рускіхвоєннихкораблів, що підходять під це ім'я.

Обожнюю таке спостерігати. Нема нічого заспокійливішого, аніж бачити, що в найголовнішому світ від часів Гомера ані гич не змінився, — і править ним таки слово, завжди і всюди.

Кажете, світ сказився, зробивсь непередбачуваним?.. Та ні — ось же в нім речі, які працюють напевно: «сказали — і сталось» — і рускєвоєннекораблі й надалі твердо й незворотно йтимуть курсом крейсера «Москва» туди, куди послав їх наш святий воїн при гробі Ахіллеса, — і ні Трамп, ні Сі, аніякий психопат, обсаджений бомбами, не в силі скасувати цієї програми: по-народному це зветься — «в добру пору сказано було».

І так — до останнього корабля під їхнім прапором.

Ну хіба ж не краса?

Оригінал

Текст опубліковано з дозволу авторки