Уперше надруковано у журналі NV за жовтень 2025 року. Републікацію заборонено

«Ти уявляла колись, що справедливість, яку ви здобудете після війни, ніколи не буде повною? Не всі воєнні злочинці будуть покарані, по них залишиться спадок. Із цим доведеться вчитися жити». Так час від часу говорять мені друзі й колеги з країн, які пережили війни, геноциди, репресії й усі форми несправедливості. Знають, про що говорять.

Так, я думала про це. Спадок (не)справедливості по війні, яку проживає моє покоління, визначить долю наступних. Історія справді циклічна — лихою циклічністю. Усе вже було. Ватикан і Червоний Хрест допомагали нацистам утікати й переховуватися від повоєнного правосуддя. Корпорації, що сколотили капітал у співпраці з нацистами, стали всесвітньо впізнаваними брендами з мільярдними прибутками. Трибунал у Гаазі після судів та ув’язнень урешті звільнив низку сербських воєнних злочинців, архітекторів геноциду в Боснії та Герцеговині — скажімо, Біляну Плавшич та Воїслава Шешеля. Плавшич регулярно бачать на службі божій у белґрадському храмі Святого Сави, а Шешель відкрито робить у Сербії політичну кар'єру з людиноненависницькими гаслами й російською підтримкою.

Історія справді циклічна — лихою циклічністю. Все вже було

І навіть тоді, як старі злочинці підуть із цього світу, тут залишаться їхні діти. Ґудрун Гіммлер, кажуть, ніжно любила свого батька. Не вірила в його самогубство, прагла добитися реабілітації і написати про нього книжку. Оголошувала голодування в таборах, де утримували її з матір'ю. Подаючи документи до школи мистецтв, у графі «професія батька» написала «рейхсфюрер СС». Урешті врятувалася від суспільної зневаги заміжжям і прізвищем Бурвіц, але й створила «Тиху допомогу», організацію для допомоги родинам нацистів.

Едда Герінг, «нацистська кронпринцеса», донька рейхсмаршала Германа, по Другій світовій лишилася публічною, часто відвідувала покровительку Гітлера Вініфред Вагнер. У 1970-х її партнером був репортер журналу Stern Герд Гайдеманн, який придбав для неї яхту її батька. На борту влаштовували світські прийоми, куди запрошували і нацистських генералів Вольфа й Монке, щоб разом поностальгувати за Третім Рейхом. І лише Беттіна, донька Едди, замешкала у Мексиці й пішла на стерилізацію, вважаючи себе надто схожою на діда, остерігаючись народити ще одного монстра.

Соня Караджич — лікарка й політична діячка у Республіці Сербській у БіГ, і хоч свого часу сприяла демонтажу пам’ятних табличок своєму монструозному батькові Радовану в муніципалітеті Пале, в інтерв'ю все ж наголошувала, що він шокований подіями в Сребрениці й не вважає себе винним. Марія Мілошевич під час затримання батька стріляла у прокурора — правда, потім казали, що в повітря. Її брат Марко утік до Москви, де 2023 року з’явився на відкритті пам’ятника Слободану Мілошевичу в товаристві путінського приятеля «Хірурга» Залдостанова, лідера байкерського клубу «Нічні вовки».

Дар’я Дугіна, завбачливо загибла донька теоретика «неоєвразійства», була палкою послідовницею і ретрансляторкою батькових ідей. Отих, де «вбивайте, вбивайте, вбивайте [українців], кажу вам як професор» і тих, де Україна не має права на державність. Нік Пєсков, син одіозного прессекретаря диктатора, воював у ПВК «Вагнер» — деякі джерела сумнівалися у цьому, але батько гордо підтвердив. Обидві доньки Путіна стратегічно мовчать про війну по своїх закордонних сховках. Рамзан Кадиров у 2022-му заявив, що всі три його сини, на той момент неповнолітні, підуть воювати проти нас. Ксенія Шойгу підтримує батька і вважає напад на Україну необхідністю. Даша Навальна, приймаючи нагороди в ім'я мертвого батька, часом говорить про потребу зупинити війну й авторитаризм, але ніколи не артикулює чітких проукраїнських месиджів.

Ми зараз тут.

У чотирикутнику «Батько, який не зрікається злочину — Батько, який кається — Дитина, що приймає на себе тінь провини — Дитина, що підносить і продовжує злочин» нині можлива будь-яка комбінація. Варто бути готовими до останнього і тверезо розуміти також, що для всього російського соціуму, включно з його «прогресивною» частиною, «остаточне розв’язання українського питання» було би цілком прийнятним сценарієм, не обтяженим такою умовністю, як відчуття провини.

У міфології багатьох народів непомщені злочини набувають фізичної форми моторошних істот. Вони постійно йдуть поруч із живими і остаточно насичуються лише кров’ю винуватців. Справедливість, зокрема міжнародна — довгий шлях визвольного болю, якщо завгодно — клітка, у якій тримають таких демонів. Але вона не буде вичерпною, це зрозуміло вже зараз. Гірко мовчу про це зі своїми друзями з інших країн, які вже пережили це і все розуміють. Світ недосконалий, світ боязкий. У моєму улюбленому романі Тараса Прохаська «НепрОсті» героїня, маленька Анна, питає Себастяна, свого батька і єдино можливого чоловіка: «Чому завжди війна?»

То ось чому.