Чому майже тиждень військово-політичне керівництво України мовчало про операцію на Курщині. Бо це доволі ризикова справа — робити не лише анонси, але й коментарі з перших кроків. Тому що у військових є така мудрість: будь-який план може максимум проіснувати хвилин 15 або ж до першого пострілу. Тому була велика ймовірність, що з перших кроків могло піти щось не так, як заплановано. І те, що президент Зеленський лише 12 серпня офіційно визнав, що це українська операція, для мене є сигналом про те, що результати, які наразі досягнуті, великою мірою відповідають очікуванням. Тому очевидно, що дійсно був сенс як того, щоб тримати мовчанку, так і того, щоб зараз публічно це визнати. Хоча всі знали, що це не можуть бути якісь інопланетяни, але наразі це чітко Україна бере на себе відповідальність. Путіну також до його тих всіх незручностей ще й додалося те, що Україна визнає, що це саме вона проводить цю операцію, а ніякі не російські добровольці.

Чи можемо сподіватися, що після відповідних публічних заяв нам таки дозволять бити західною зброєю у глиб російської території. Преса поки що не тішить. Якщо The Washington Post, принаймні, пише, що влада України веде переговори про використання ракет ATACMS для ураження військових аеродромів Росії, то The Telegraph, вже написало, що Британія не дозволила Україні використовувати ракети Storm Shadow для ударів по Курській області. Та хотілося б сподіватися, що вся ця дискусія навколо обмежень дозволів-недозволів буде лише в публічній площині. Що я маю на увазі?