Матриця українських виборів

Нео живе звичайним життям, але давно відчуває, що з цим світом щось не так. Морфеус обіцяє йому розкрити таємницю Матриці і пропонує на вибір дві таблетки. Прийнявши синю, Нео забуде про зустріч з Морфеусом, а бажання дізнатися правду буде здаватися йому простим сном. Червона ж таблетка дозволить пізнати, як влаштоване життя насправді.

В юності мені здавалося, що більшість людей (якщо не всі) точно виберуть червону таблетку. Адже нам усім хочеться знати правду. Але чим старше я ставав і чим більше занурювався в лабіринти соціальної психології, тим очевидніше ставало що – нічого подібного. Більшість людей вибирають саме синю таблетку.

Насправді, червона таблетка – це серйозне випробування для будь-якої людини. Ніхто не хоче його проходити. Навіщо комусь знати, що ти не живеш і працюєш в цивілізованому мегаполісі, в затишній квартирі? Чи не йдеш вгору кар'єрними сходами і не проводиш час з друзями, близькими. Насправді – ти є витратним матеріалом у розумних машин, які захопили твою планету і перетворили її на мляву пустелю. І що хорошого буде, коли ти цю правду взнаєш? Все твоє безтурботне «життя» закінчиться. Замість «смачної» страви в ресторані потрібно буде харчуватися кашоподібною субстанцією на камбузі ракетоплана, який ховається від ворогів в підземних лабіринтах гігантської каналізації. «Робота» в престижному офісі зміниться службою в повстанській армії. І ти будеш щодня ризикувати своїм життям в боротьбі зі злими силами механічних загарбників.

  Як не дивно, те, що зараз відбувається з українцями, – це такий же вибір між червоною і синьою таблетками. Здатність і готовність обманювати самих себе виявилася дуже стійким масовим явищем. І не просто якихось неосвічених, недалеких люмпенізованих людей. А саме жителів мегаполісів, середнього класу – людей які себе вважають інтелектуалами.

Уявіть собі таку картинку. Зима 2014 року, ми з вами на Майдані. Ми добре розуміємо, заради чого сюди вийшли. І тут з'являється ваш друг. Він аж ніяк не «антимайданівець», його не привезли з Донецька, і він не є прихильником влади, проти якої ми з вами виступаємо. Він питає: а чого, власне, ви на цьому Майдані вимагаєте, навіщо ви всі сюди вийшли? І ми переконано так відповідаємо: ми не хочемо, щоб верховна влада була в руках злочинця. Нас дістало, що цей злочинець разом зі своєю бізнес-сім'єю грабує нашу країну, використовуючи і цементуючи корупційні схеми і потоки. Він брехав нам про євроінтеграцію. Він відчуває себе беззмінним царем. Цю країну він вважає своєю власністю, а нас козлами, які заважають йому і його банді жити. І тому його силовики мають право бити студентів, а протестувальників кидати в ментівку. Ми хочемо, щоб він пішов у відставку.

І тут ваш товариш абсолютно резонно зауважує: ви виступали не проти злочинця, а проти держави. Так, той, який сидить на Банковій, неідеальний, але кого ви пропонуєте натомість – ваших керівників Майдану? Дурнуватого боксера, недолугого очкарика «Кулявлоб», націоналіста, якого фінансують олігархи? Ні вже – краще нехай нинішній залишається. Якщо ми його скинемо, то Путін нападе (і хіба з ним вже тепер посперечаєшся – як у воду дивився). А те, що ви робите, розхитує українську державність. Ви або корисні ідіоти – або вороги України.

У 2014-му за такі міркування ми б послали такого друга подалі. У нас же Революція Гідності! А це означає, що які б випробування нам не випали на долю – нижче нашої гідності терпіти таку владу.

І як все змінилося в 2019-му? Тепер таку логіку прийняли багато з тих, хто колись вийшов проти Януковича. Злочинець? Корупція? То й що – адже Путін нападе! На кого його міняти? Адже всі інші – ще гірше!

Дивно: найбільше і найочевидніше зло, яке за п'ять років остаточно проявлено, раптом стає у цілком осудних на вигляд людей «найменшим» злом з усіх можливих.

Тепер ми стоїмо на розломі не між помаранчевими і біло-блакитними, не між донецькими і львівськими, не між Росією і Європою. Насправді, розлом пролягає між тими, хто готовий себе обманювати, тому що так комфортніше жити і тими, хто себе обдурити не може, як би того не хотів. Між тими, хто тішить себе ілюзією, що ми тоді на Майдані перемогли і стали жити по-новому, і досить боротися і розгойдувати човен – і тими, хто не може змиритися з реальністю, в якій Майдан не переміг.

Так, Майдан не переміг – і якщо зізнатися самим собі в цьому, доведеться продовжити боротьбу. Інакше Майдан дійсно програє. І сотні загиблих там – даремно. Але влада як була злодійською, брехливою, яка зневажає свій народ, такою вона і залишилася. Як будувала путінську модель держави тут в Україні, просто менших розмірів, так і продовжує це робити. Просто зараз вона прикривається новими гаслами про ЄС і НАТО, експлуатує наш страх – «буде ще гірше» і пропонує просту формулу: хто не з нами – ворог.

Звичайно, зручніше не хотіти нічого про це знати. Комфортніше бачити себе переможцями, які обрали гідного президента, який щохвилини рятує нас усіх від Путіна. Спокійніше вірити, що президент, долаючи опір системи і крики популістів, провів 144 реформи. Як солодко думати, що життя з кожним днем все краще. Ну або хоча б заспокоювати себе тим – що з усіх зол він найменше.

Хоча тисячі фактів, сперечаються з цією «реальністю»: рівень життя за п'ять років (п'ять!) продовжує бути злиденним, економіка – не працює, державний апарат – збіговисько корупціонерів і мародерів, всі силові органи загрузли в корупції, з армії витравлений дух добровольців і волонтерів перших років, і головнокомандувач не соромиться заявляти, що наші військові не здатні перемогти ворога – тому наша доля – заморозити конфлікт на роки. І Україна все більше нагадує російську модель держави з безальтернативною, незмінюваною владою, яка під корінь вичищає будь-які прояви вільнодумства, критичного мислення і політичної конкуренції.

У «Матриці» є один важливий персонаж – Сайфер. Проживши десять років у вільному світі і знаючи правду про нього, він приходить до агента Матриці – Сміта і пропонує судити своїх товаришів. Натомість він просить стерти його пам'ять. Йому хочеться жити в ілюзіях. Він сидить в ресторані, дивиться на шматок м'яса і каже: я знаю, він не справжній. І коли я покладу його в рот, смак навіє мені Матриця. Але яка мені різниця, якщо мої рецептори сигналізують мені про задоволення, коли я його їм? Знаєте, що я вирішив за ті десять років, що вільний? Щастя – в невіданні! Я хочу все забути! Підключіть моє тіло знову до Матриці.

В кінці березня на виборчих дільницях нас чекають дві таблетки.

Синя – ми на Майдані перемогли, вибрали гідну владу і впевнене йдемо своїм шляхом до нового життя. І не потрібно нас позбавляти ілюзій, що нібито це не так. А всі факти які цьому суперечать – це вигадки якихось там замовних Бігусів.

Або все-таки червона таблетка? Майдан не переміг. Злочинний клан і на цей раз зумів нас знову обіграти, як і в 2004-му. Ми як і раніше живемо в станово- феодальній державі. З відсталою економікою. У країні, де влада в руках силовиків-рекетирів, корумпованих чиновників і мажорів-мародерів. Правлячий клас все так самое грабує нас, використовуючи всі засоби державного апарату. І ми для них – просто витратний матеріал їх благополуччя.

І якщо ми хочемо, щоб Майдан був не марно – потрібно знову продовжити боротьбу і знову змусити головного злочинця втекти з президентського палацу, прихопивши з собою своїх «Свинарчуків». І на цей раз не в Ростов чи Іспанію. Цього разу – в СІЗО.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени