Про що говорили Путін та Порошенко?

Це спроба відновити виконання тих домовленостей, про які йшлося в першій розмові: щоб все довести до реалізації. Немає однозначної відповіді, чи принесе остання розмова якихось результатів. Та, наскільки я розумію, зараз ці прямі телефонні переговори свідчать про певне вікно можливостей. Якщо з початку Путін відмовлявся від обговорення теми звільнення наших людей, що знаходиться в російському ув’язненні, то, гадаю, зараз ситуація змінилася – інакше повторного дзвінка просто не відбулося б.

Ми можемо лише здогадуватися, чи за першої телефонної розмови домовлялись про щось подібне, та чи виконали сторони будь-які інші домовленості. Звісно, формально, можна говорити про виконання однієї домовленості. Я маю на увазі одночасні візити і спільну роботу двох омбудсменів: українського та російського. Отже, формально, домовленість є, але синхронного відвідування так і не відбулося. Зокрема, Денисова не змогла відвідати Сєнцова, Сущенко та інших. Тобто, змістовного просування – немає.

Переговори з Путіним не гарантують результатДумаю, якраз у зв’язку з цим Порошенко і телефонував Путіну – щоб на вищому рівні з’ясувати: хто заважає? Чому не відбуваються ці відвідування? Синхронні відвідування – такий собі традиційний захід довіри: щоб інша сторона не уникнула виконання обіцяного. Тобто, Москалькова відвідує Вишинського, а одночасно Денисова – Сєнцова. І так далі. Чому цього не відбулося – не зрозуміло. Думаю, саме це і з’ясовував Порошенко. І, думаю, також продовжувалися переговори про обмін. Звісно, щодо саме цієї розмови – це припущення, але переговори на дану тему ведуться точно, про це свідчать різні джерела. Також розмова могла стосуватися умов та формату можливого обміну.

Звісно, такі переговори були б ефективнішими за участі міжнародних посередників. За досвідом минулих обмінів, звільнити ув’язнених в одному випадку допомогли західні посередники, в іншому, коли звільняли керівників кримськотатарського Меджлісу, допомагала Туреччина. Ми точно не знаємо, хто саме буде посередниками: наче, і турки погодилися допомогти, і західні партнери, але домовленості про те, хто саме це зробить і як – невідомі. Проте, міжнародне посередництво – обов’язкове: без нього навряд чи щось вдасться. Вони навіть можуть виступати такими собі арбітрами та синхронізаторами: як правило, для цього третя сторона й потрібна. Тим паче, у таких випадках, як наш з Росією – коли довіра відсутня, – домовленостей складно як досягати, так і їх виконувати.

Також розмова стосувалася питання Мінських домовленостей та Донбасу: обстріли та порушення угоди про припинення вогню – велика проблема. Оскільки відновилися переговори в Нормандському форматі – переговори в Берліні були складні, але, наскільки я розумію, зрушили з місця переговорний процес у Нормандському форматі, – тому відновлення прямого контакту двох президентів, на мою думку, зараз важливе. Раніше відбувалось як: Меркель і Макрон обговорювали ці питання окремо з Порошенко, окремо – з Путіним. Зараз же є обговорення напряму. І, на мою думку, це непогано. Інша річ – чи буде результат? Але це також може стати способом зрушення з мертвої точки у питаннях переговорів по миротворчій місії ООН, та по виконанню Мінських домовленостей в цілому. І, якщо врешті-решт вдасться знизити рівень військових дій на Донбасі, це хоч і маленький, але все одно – результат.

На превеликий жаль, переговори з Путіним не гарантують результату. Проте, і розмов з ним не уникнути.

Хоча дехто з наших колишніх керівників і закликає до ведення прямих переговорів, я вважаю, вони не є свідченням чи показником ефективності. По-перше, прямі переговори не завжди можливі, по-друге – не завжди результативні. І тут якраз потрібні посередники – у ролі модераторів, іноді навіть арбітрів. В обох сторін – дуже різні позиції. Багато образ, претензій, особливо в України – до Росії. І остання, в свою чергу, іноді поводиться зверхньо та не лише непоступливо, а й агресивно. Це також проблема: як політична, так і психологічна. Саме тому треба в звичайних форматах, як-от Нормандському, продовжувати переговори. Але те, що зараз відновилися і прямі переговори двох президентів – також непогано. Свого часу, в історії зі звільненням Надії Савченко, потім – зі звільненням двох керівників Меджлісу кримськотатарського народу, ми вже бачили, що це тривалий та дуже складний процес. Треба пробувати. Вийде чи не вийде – життя покаже. Але треба спробувати і цю можливість: хтозна, можливо, саме вона принесе результат в майбутньому.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени