Нова ядерна ера. Що накоїв Путін?

4 коментувати

Дональд Трамп сподівався, що досягнувши угоди з денуклеаризації Північної Кореї, він забезпечить собі місце в історії. Наразі виглядає так, що до цієї мрії ще дуже далеко. Чому?

Президент США Дональд Трамп задовольнив своє бажання улаштувати надзвичайно популярну в ЗМІ зустріч з лідером Північної Кореї Кім Чен Ином. Хоча чим далі, тим більше виглядає так, що вона була провальною. Замість досягнення історичного прориву щодо денуклеаризації, результатами зустрічі стали зобов’язання щодо роззброєння, якими, здається, вже знехтували. І це, скоріше за все, теж не сюрприз. Насправді ж, якщо врахувати історію денуклеаризованої, а затим розчленованої України, відсутність у Північної Кореї бажання відмовитись від ядерної зброї дуже легко зрозуміти.

З’явившись після розпаду СРСР, Україна володіла третім за обсягом ядерним арсеналом у світі, та довго це не тривало. У рамках Будапештського меморандуму, підписаному в 1994 році між США, Росією та Великобританією, Україна погодилася передати цю зброю Москві. У відповідь Київ отримав гарантії безпеки. Та вони виявилися нікчемними, коли у 2014 році російські війська захопили український півострів Крим та вторглися на східні території країни. І в той час як весь західний світ став на підтримку України, їй залишалося лише гірко роздумувати щодо своєї дурості погодитись на ядерне роззброєння. Ну а амбіційні та не надто безпечні нації – від Північної Африки до Далекого Сходу – поглянули на це все та вималювали для себе єдиноможливий логічний висновок: якщо маєш при собі ядерні бомби, бережи їх. Якщо не маєш – дістань.

Угоди та меморандуми не переважають над силою

Чому вторгнення Росії в Україну є значно важливішим, ніж, здавалось, аналогічні виклики міжнародному порядку після закінчення Холодної війни на кшталт кампанії у Косово у 1999-му, війни США в Іраку в 2003-му чи інтервенції НАТО в Лівію у 2011-му? Покликання на ці чи інші події – невід’ємний елемент усякої спроби проаналізувати зовнішню політику Росії, та в контексті денуклеаризації порівняння насправді не знайти. Намагаючись підірвати довіру до основаної на правилах міжнародної системи безпеки, Косово, Ірак та Лівія водночас зазнали поразку у дискредитуванні ядерного роззброєння у тій специфічній манері, яку Путін застосував під час атаки на Україну. Зрештою, з Лівією можна провести найближчі паралелі, проте на той час полковник Каддафі ще не долучився до клубу ядерних держав, коли погодився закрити відповідну програму. Для порівняння: Україна, залишившись без зброї у 90-х, віддала більший арсенал, аніж тодішній у володінні Великобританії, Франції та Китаю разом узятих.

Ситуація в Україні резонує по-особливому, так як свого часу бажання країни добровільно відмовитись від ядерної зброї стало чимсь на кшталт знакової події в погоні за безпечним світом. І це без перебільшення стало найбільш грандіозним в історії рішенням з ядерного роззброєння, яке коли-небудь приймала окрема держава. Це мало би перетворити Україну на недоторканий, красномовний приклад нерозповсюдження та священну корову побудови міжнародної системи безпеки XXI століття. Натомість країна пережила вторгнення від руки одного з трьох народів-підписантів, який схилив Україну до історичного жесту. І це був абсолютний доказ, що угоди та меморандуми не переважають над силою.

Після захоплення кримської землі, Росія намагались виправдати свою поведінку, заявляючи, що весною 2014-го Україна пережила революцію, а отже більше не була тою самою країною, незалежність якої РФ зобов’язалась шанувати у 1994 році. У той же час США та Великобританія звернули увагу, що свого часу вони давали радше завіряння, а не гарантії. По суті це вірно, та багато українців відчували, що така інтерпретація була навряд чи в дусі тої угоди зі роззброєння, підписаної у 90-х. Недивно, що будапештська зрада завершилась руйнуванням довіри до завірянь у безпеці, хто би їх не давав. Ніхто не хоче пробиратись через дрібні одруківки складних міжнародних угод, коли ворожі танки переїжджають твій кордон.

Провал Будапештського меморандуму сформував атмосферу міжнародної безпеки, за якої військова міць знову стала головним арбітром розв’язання міжнародних справ. І це очевидно не той клімат, який сприяє роззброєнню. Навпаки: можливо, нині світ входить у нову небезпечну еру розповсюдження ядерної зброї, відліком якої історики майбутнього вважатимуть кінець лютого 2014 року, коли Росія розпочала вторгнення в Україну.

Президент Трамп сподівався, що досягнувши якоїсь угоди з денуклеаризації Північної Кореї, він забезпечить собі місце в історії. Наразі виглядає так, що до цієї мрії ще дуже далеко. Натомість ми скоріше за все станемо свідками того, як інші країни почнуть прагнути і собі такий ядерний статус, як у Пхеньяна. Тож коли мова заходить про ядерне роззброєння, така оманлива угода вже мала місце в 1994 році, що перетворило її на одну з найбільш катастрофічних в історії. Українці вже виплачують жахливу ціну за те фіаско. До того часу, коли решті країн стане до болю очевидно, що наслідки путінського вторгнення в Україну є глобальними.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Пітера Дікенсона. Републікаці. повної версії тексту заборонено.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени


Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Погляди   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.