«Ворог добре знає наші проблеми». Дикий — про проколи в Куп’янську та «неможливу» арифметику на фронті, яка має свій ліміт

Так, їх там вибивають, так, під'їхали резерви. Сподіваюся, що вдасться утримати. Але те, що загалом ми догралися до орків на західному березі Осколу і до боїв вже в самому Куп’янську, давайте будемо чесними: це великий наш провал. Це те, чого не мало статись. Тому що те, що оркам потрібний Куп’янськ-Вузловий, це, м’яко кажучи, не новина.

Майже з того часу, як в листопаді 2022 року Куп’янськ було звільнено з окупації, як тільки орки після тодішнього розгрому оговтались і взагалі почали хоч якісь активні дії, от з того часу вони намагаються за кожної нагоди віджати Куп’янськ-Вузловий. Він їм дійсно принципово важливий, в них вся логістика зав’язана на залізницю. І якщо вони беруть Куп’янськ-Вузловий, у них принципово покращується можливість довезення і особового складу, і боєприпасів, і техніки для всього їхнього слобожанського угруповання.

Тому вони за цей Куп’янськ-Вузловий вчепились дуже давно. Для нас це, м’яко кажучи, не новина. Але при тому все ж таки більшу частину цих трьох років Куп’янськ жив як прифронтове місто. Зараз це місто, через яке проходить фронт, місто непридатне вже до життя, місто під повну евакуацію. І, вибачте, ми до цього догралися. Після того як так раділи звільненню Куп’янська у 2022 році, ми і саме ми довели до того, що орки зараз знову в ньому.

Чи вони зможуть в ньому закріпитися, чи вони його відіжмуть, чи ми їх звідти виб'ємо? Чесно: 50 на 50. І ключова причина, чому таке сталося, по-перше, там є проколи командування. Я вже задавав питання, чому трубу затопили тільки зараз. Але все ж таки, головна причина інша. Головна причина та, що в нас фізично не вистачає людей на фронті. На Куп’янськ просто не вистачило. На Покровськ вистачило, бо, відповідно, туди збирали з інших місць. А в одному з тих місць, звідки збирали, мало щось трапитись. І так сталося, що це Куп’янськ.

Орки дуже добре знають про наші проблеми з мобілізацією. Орки дуже добре знають, що в нас фізично бракує людей. Знаєте це прислів'я: де тонко, там рветься. От вони кожного дня промацують, де в нас тонко. І, на жаль, Куп’янськ виявився тим місцем, де ця наша тонкість вперше дуже сильно, дуже гостро вилізла.

— Костянтин Машовець з групи Інформаційний спротив напередодні описував ситуацію навколо Куп’янська. І він зазначає, що зараз бойові дії на правому березі Осколу противник веде переважно піхотою, оскільки перекидання важкого озброєння з лівого берега все ще залишається для нього складним логістичним завданням, на відміну від перекидання живої сили. Така основа для припущення, що 50:50 вдасться утримати чи не утримати Куп’янськ? Це водна перешкода і дуже велика складність із перекиданням важкого озброєння — це те, що поки що працює на нас?

— Водну перешкоду ми вже не змогли нормально використати. Вони не мали її форсувати, а ми дали їм її форсувати, закріпитись і з тієї єдиної причини: просто не вистачило людей нормально побудувати оборону навіть по берегу річки. Навіть маючи хорошу, якісну водну перешкоду.

Водна перешкода з порожніми берегами — така собі, дуже тимчасова перешкода. Просто не вистачило людей, аби навіть вздовж річки побудувати оборону.

А те, що вони не перекидають важку техніку… Нагадаю, що в них узагалі важка техніка в цій війні вже не жилець. Ми її випалюємо суперефективно, це одне з наших великих досягнень у цій війні. Вони мінімізували її використання. Користуються тим, що в них є.

А в них є достатньо багато дешевої живої сили, яку нікому не шкода, яку можна використовувати з розрахунку, що з 10 відправлених в атаку дійде один. Цим і користуються. Вони всюди цей свій повзучий наступ ведуть без великого використання техніки. Це навіть не назвеш м’ясними штурмами, швидше, тарганяча тактика: одночасне наповзання купою дрібних груп за принципом, що дев’ять із 10 знищать, але 10-та закріпиться.

— Якщо цитувати Костянтина Машовця, він пише, що ситуація тепер на південно-донбаському напрямку виглядає набагато небезпечнішою, ніж на покровському, куп’янському чи лиманському. Щоб було зрозуміло, на район оборони одного нашого батальйону приходиться до трьох-чотирьох, а на деяких напрямках і в деяких секторах до п’яти-шести наступаючих батальйонів противника. Тим більше, нашим батальйонам доводиться оборонятися далеко не в повному складі. Є некомплект. В осінь ми заходимо з загрозливими ситуаціями на півночі та сході. Так воно виглядає?

—  Саме так. Коли пишеться, що п’ять-шість їхніх батальйонів на один наш, це вже дуже важко, але все ж в обороні можна [стояти]. А коли до цього додати, що цей один наш батальйон, якщо говоримо про фронт, ймовірніше, буде укомплектований на 30%… Щоб мене зрозуміли правильно: не недокомплект 30%, а комплект 30% від штатного складу. Тоді це вже трошки інакше виглядає. Бо один батальйон проти п’яти-шести — це один боєць проти п’яти-шести їхніх. В обороні так можна жити, хоча вже складно. А коли ти ще ділиш на три, на одного нашого бійця виходить 15 їхніх.

Це вже інша арифметика, та, з якою те, що фронт поки тримається, фантастична заслуга тих чоловіків і жінок, які зараз його тримають. Наші захисники і захисниці роблять те, що за канонами військової науки є неможливим. Але в неможливого є свій ліміт.

Якийсь час можна робити дива, триматись на тому, що ті наші люди, які там, реально всі зараз герої. Але є певна арифметика, яку ти на тривалій перспективі не обдуриш, і зараз ця арифметика для нас настільки загрозлива, що на межі катастрофічної.

Мені набридло вже про це говорити, розумію, наскільки це вже нецікаво в тисячний раз чути. Я зараз себе інколи відчуваю, як було в січні-лютому 2022 року, коли ти чекаєш, що ось-ось буде, довкола тебе більшість, такі ж як ти контужені АТОшники чекають, що ось-ось щось буде, готуються, як можуть, на своєму рівні, а довкола тебе всі збираються смажити шашлики на травневі.

У мене зараз дежавю. Саме через цю причину абсолютний провал мобілізації і брак особового складу на фронті, ми просто котимось до абсолютно неминучої катастрофи. Я не беруся сказати, де воно станеться — чи це буде Куп’янськ, де-небудь на Запоріжжі, на Донбасі, не можу наперед сказати. Я просто бачу цю страшну арифметику на фронті і розумію, що якщо ми терміново не почнемо серйозну дорослу мобілізацію, за місяць-два-три, я точний день не скажу, але нас чекає те, що ми відвикли уявляти. Ми забули, що таке і як реально виглядає обвал фронту, а ми до нього йдемо. Не знаю, де, в який день, але така арифметика не може не спрацювати.

А український тил впритул цього бачити не хоче.