Якщо раніше всі біди походили зі східних територій, то тепер до наших негараздів ще й Захід приклався. Яка жахлива несправедливість. Вся країна тяжко працює практично без вихідних, влада про реформи вдень і вночі дбає, корупцію розпеченим залізом випалює, не розділяючи казнокрадів на ворогів і друзів, а ця Британія, «Володарка морів», візьми, та й зроби капость.
А який момент обрали - самий що ні на є невідповідний: прямо напередодні перманентного скасування візового режиму і виділення чергових грошиків від МВФ. Як же тепер реформатори людям в очі дивитися-то будуть? Де знайдуть моральні сили правити країною, не виконавши своїх обіцянок? Що послужить їм моральною опорою в спілкуванні з власним народом? Яке невизначене майбутнє чекає цих політиків, які створили, але так до кінця і не втілили велику національну українську ідею: взяти побільше в борг і рвонути без віз, світ за очі. А чим не ідея? Зрештою, нітрохи не гірше, ніж у знаменитого Косого, з Джентльменів Удачі, який разом з Хмирем мріяв «машину купити з магнітофоном, пошити костюм з відливом, і - в Ялту!». Того й гляди, з цим Brexitom можемо і без національних лідерів залишитися. Візьмуть, як Девід Камерон, та й зізнаються чесно: «нездійсненні обіцянки, немає нам віри, йдемо у відставку»! А далі що? Хто боротися-то буде? Адже на місце цих зрілих досвідчених реформаторів відразу ж натовпами ринуть куми, свати і хрещеники і, боронь Боже, захлинуться українські реформи всього лише на третьому році їх активного здійснення.
А з іншого боку, можна ж в ситуації, що склалася і позитив пошукати. Яке полегшення для влади. Якщо раніше від внутрішніх проблем тільки Путіним та фронтом відволікали, то тепер ост скільки козирів додалося. Можна на британців все валити, можна Сороса за потреби процитувати: «Зламався ЄС, перестав задовольняти потреби і сподівання своїх громадян, і рухається він до хаотичної дезінтеграції, залишаючи Європу в жахливому стані». Апокаліптичні картини вимальовуються. «Зрада нелюдська». Які вже тут активні реформи? Не до них зараз, головне - країну утримати. А це ми вміємо, третій рік вже «тримаємо», гляди і далі впораємося, виправдаємо довіру народу і не зрадимо ідеали революції.
Один дуже легкий на руку інвестор колись сказав, що «песимістичний коментар завжди звучить розумніше». Можна як завгодно довго приміряти Brexit на себе і мудрувати на тему «втрачених можливостей і екзистенціальних викликів в парадигмі нової Європи», але, по-перше, по-моєму, так ніхто однозначно і не оцінив всі наслідки виходу британців, ні для світу, ні для Європи, ні тим більше для України. І особливо для України. Частка Великобританії в нашому загальному товарообігу лише трохи більше 1%. Частина українців, які віддають собі звіт в тому, що таке FTSE, і що означає його зростання або падіння, дуже мала. Фінансових зв'язків з Лондоном практично ніяких, крім декількох компаній, що торгуються на біржі, та окремих щасливих українських громадян, що мають можливість інвестувати в розвинені фінансові ринки.
Звичайно ж, в результаті прийнятого рішення сповільниться економіка Європи, що негативно вплине на всю європейську периферію. Розвивайся ми та реформуйся, тоді, звичайно, відчули б. А так, як на мене, хвилюватися не варто! Всі мислимі і немислимі втрати від голосування британців можна запросто компенсувати за допомогою простого методу, про який розповідав ще професор Мальцев, в тих же «Джентльменах удачі»: «Етично, неетично! Це у нас з ними панькаються, на поруки беруть. А треба, як за старих часів в Туреччині вчиняли. Посадять злодія в чан з лайном, - тільки голова стирчить, - і возять по місту. А над ним яничарів з мечем, і через кожні п'ять хвилин я-ааак вжик мечем над чаном. Так що, якщо злодій не пірне - голова з плечей. Ось так весь день він в лайно і пірнав.
- Так це в Туреччині. Там тепло".
До речі, і у нас тепло, аж душно, просто нестерпно душно!