Золоті гори

Уряд Китаю щорічно вливає мільярди доларів у розвиток Тибету задля того, щоб економічно підняти цей небагатий регіон і за допомогою такого незаперечного аргументу політично наблизити його до себе

Анна Павленко
(Київ—Пекін—Лхаса—Лінчжи—Київ)

Стародавні традиції екзотичного регіону і досягнення сучасного людства змішалися у житті Лхаси. 665-тисячна столиця Тибетського автономного району (ТАР) зустрічає НВ довгими кварталами ще не заселених новобудов. Ближче до центру на площах і у скверах встановлені ритуальні печі, де віряни як підношення богам спалюють високогірну траву. Тут таки поруч у молитві падає долілиць буддист, а за кілька метрів від нього бездоганним шосе несуться новенькі позашляховики.

Останніми роками Китай вливає в інфраструктуру Тибету масштабні інвестиції. За даними Інформаційного офісу ТАР, у 2011–2015 роках у розвиток регіону було вкладено майже $50 млрд. Удвічі більше інвестицій буде направлено сюди до 2020 року.

В результаті остання чверть століття ВВП Тибету зростає двозначними темпами і в 2017 році, згідно з офіційними даними Китаю, досяг обсягу 131 млрд юанів (близько $20 млрд). Утім, така динаміка відображає швидше високий рівень субсидування, ніж збільшення кількості продуктивних підприємств, вважають експерти.

"Економіка Тибету повністю залежить від субсидій і впаде, якщо китайський уряд раптом їх скасує", — підкреслює Ендрю Фішер, доцент кафедри соціальної політики і розвитку Інституту соціальних досліджень Роттердамського університету Еразма. Хоча він не думає, що таке може трапитися.

Розташований у найбільш високогірному регіоні Землі — на Тибетському плато — ТАР займає площу понад 1,2 млн кв. км, що вдвічі більше за територію України. У його шести великих містах і незліченних селищах проживають 3,4 млн осіб, із них 2,8 млн — етнічні тибетці. Живуть нелегко і бідно: фахівці Програми розвитку ООН (UNDP) констатують відставання рівня та якості життя місцевих від жителів інших регіонів Китаю. За межею бідності — менше, ніж на $360 на рік, — тут живе 12% населення.

Водночас ТАР належить до так званих чутливих територій, де присутні протестні настрої: у 1951 році Тибет, що проголосив незалежність, у результаті військової операції було насильно приєднано до Китаю. Через вісім років після невдалого антикитайського повстання місцевий лідер Далай-лама XIV виїхав до сусідньої Індії та очолив там уряд у вигнанні.

Тепер же "чутлива територія" КНР отримує великі фінансові вливання від центрального уряду. У Китаї популярну марксистську тезу про те, що економічний базис визначає ідейну надбудову, підкреслює Роберт Барнетт, донедавна директор Програми сучасних тибетських досліджень у Колумбійському університеті, а нині співробітник Кембриджського університету.

"Вони вважають, що тибетці забудуть про свій "локальний націоналізм", якщо їхня культура буде осучасненою, а суспільство — комерціалізованим", — уточнює Барнетт.

Лхаса розташована на висоті 3,6 тис. м над рівнем моря, і вміст кисню в повітрі тут на 35–40% менший за звичний для жителя рівнини рівень. У генах тибетців закладено стійкість до гірської хвороби, а ось новоприбулим рекомендують у перший день обмежити фізичні навантаження: навіть підйом на десяток сходинок обертається запамороченням і задишкою.

Місцеві чиновники наголошують: саме складні умови високогір'я — одна з причин підвищеної турботи Пекіна про місцевих жителів. "Селяни Тибету користуються незрівнянно більшою підтримкою уряду КНР, ніж жителі інших регіонів, що пов'язано з розмірами та умовами сільськогосподарських угідь", — говорить НВ У Інцзе, секретар комітету комуністичної партії Китаю ТАР.

Окремою статтею в інвестиціях у Тибет стала Лхаська зразково-показова зона сільськогосподарських кластерів екологічного виробництва повіту Чушул. В її розвиток влада вклала $330 млн. Тут на площі 1,4 тис. га вирощують фрукти, ягоди, квіти і гриби для виробництва ліків, утримують 500 коней і понад 2 тис. голів рогатої худоби. Тут таки печуть хліб, роблять горілку і вино, локшину, косметику і навіть вироби зі шкіри.

Зона дає роботу 1,4 тис. тибетцям, місячні зарплати яких коливаються у межах $500–930. Це можна порівняти з "великим" Китаєм і є розкішним для Тибету. За офіційними даними, у 2017-му річний дохід тибетських містян склав $4,8 тис. на душу населення, а сільських жителів — $1,6 тис. Найнижчим лишається достаток селян, зайнятих підсобним господарством і розведенням худоби. Водночас середня місячна зарплата по всій країні у 2018 році досягла $955.

Переважгл в зоні працюють жителі прилеглих селищ, а також побудованого неподалік у 2016 році селища Щасливе. За словами місцевих чиновників, у рамках програми з поліпшення житлових умов до нових будинків, забезпечених електрикою, водопостачанням та інтернетом, вже переселили 1,3 тис. тибетських бідняків із сусідніх сіл.

В одному з двоповерхових будинків у Щасливому живе Тибетка Ю Жин із чоловіком-водієм і двома синами. Попереджена заздалегідь про те, що розмовлятиме з іноземним журналістом, Ю Жин виходить зустрічати НВ в ошатному національному костюмі. Її син в інвалідному візку залишається у дворі під наглядом сусідки.

Селянка розповідає, що раніше її сім'я жила в сусідньому селі Цзян. "Там у нас була маленька землянка без електрики, — згадує вона. — Оскільки я не могла працювати і доглядала за сином-інвалідом, наша родина не дуже добре жила".

У Щасливому сім'я Ю Жин отримала будинок із меблями, електроприладами та кухнею у дворі, а її чоловік вивчився на водія, що відчутно підвищило доходи сім'ї.

У Пекіні впевнені: для того, щоб знизити протестні настрої тибетців, їх треба досита нагодувати, тому їм пропонується кілька видів допомоги — від додаткової освіти до просто невеликих сум грошей.

"Починаючи з 2002 року влада Китаю працює над підвищенням доходів селян, зокрема у Тибеті", — підтверджує Фішер. У результаті добробут сільських жителів зростає, але не тому, що ті виробляють більше продукції, а завдяки державним субсидіям, підкреслює експерт.

Водночас ідеологічно атеїстичний Пекін цілком лояльно ставиться до релігійності Тибету з його 1,7 тис. буддистських храмів і 46 тис. ченців. Ще з 1980-х років китайський уряд почав ремонтувати і реставрувати місцеві храми, а головні з них — зокрема палац Потала і храм Джоканг у Лхасі — взяв під свій патронат.

Однак про Далай-ламу XIV, духовного лідера регіону і главу його уряду у вигнанні, тут говорити не прийнято.

"Якщо Далай-лама відмовиться від діяльності уряду опору і визнає Тибет і Тайвань невід'ємними частинами Китаю, китайська влада змінить свою позицію щодо нього", — пояснює У Інцзе.

Тим часом Барнетт бачить ситуацію інакше: "Лідери КНР сподіваються, що їхні виняткові витрати на Тибет китаїзують тибетську культуру та мислення".

Про те, як політика китайської влади вплинула на його добробут, НВ розповідає ще один тибетець — Чо, житель тибетського селища Луланг, що за 500 км від Лхаси. Після того, як Тибет став розвиватися як туристичний регіон, а Луланг — як один із його туристичних центрів, Чо взяв кредит і став бізнесменом: у 2016 році він побудував сімейний міні-готель.

"Пастухом я заробляв 100 юанів [$15,5] на рік, а зараз — 300 тис. [$46,4 тис.]", — розповідає підприємець. Господарювати йому допомагають дружина і дочка.

Бухгалтерія Чо проста: скромний нічліг у його будинку обходиться в 70 юанів (близько $10), натомість в інших сімейних готелях ціна може сягати 300 юанів ($45,4). А вікенд у стандартному готелі коштує ще дорожче — $100. Із розваг пропонуються пішохідні прогулянки, катання на конях та поїздки в гори, все це — на тлі мальовничих пейзажів.

Пастухом я заробляв 100 юанів [$15,5] на рік, а зараз – 300 тис. [$46,4 тис.]
Чо, власник сімейного готелю в туристичному містечку Луланг

Туристичним містечко Луланг стало 2012 року — таким чином влада вирішила забезпечити роботою місцевих жителів. За наступні чотири роки на проект було витрачено $200 млн бюджетних коштів. Ще $300 млн у комерційну інфраструктуру Луланга вклали великі китайські компанії.

"До Лхаси туристи їдуть заради Потали [палац-резиденція Далай-лами], а ми хочемо привабити їх природою Тибету", — розповідає Себін Хві, начальник місцевого туристичного центру. За його словами, сьогодні в туристичній індустрії Луланга задіяно понад 2 тис. осіб, а кількість туристів — переважно китайців — перевалило за 1 млн на рік.

Влада Тибету підкреслює, що зацікавлена у розвитку туризму. І хоча потрапити в автономний район громадяни Китаю можуть тільки зі спеціальним дозволом, а іноземці — на запрошення китайського уряду або через уповноважені турагентства, потік охочих помилуватися красотами регіону і здійснити паломництво у священні для буддистів місця не вичерпується.

Уже сьогодні в аеропорт Лхаси прибуває понад сто літаків у день, розповідає Бяньба Чжасчі, постійний член комітету компартії Китаю (КПК) ТАР і глава місцевого департаменту пропаганди. За даними Інформаційного офісу ТАР, у 2017 році загальна кількість візитів у регіон перевищила 25 млн, тоді як доходи від туризму зросли на 15% — майже до $6 млрд.

Втім, західні ЗМІ ставлять під сумнів китайську статистику. Згідно з підрахунками журналістів авторитетного американського видання The Washington Post, за заявлених показників Тибет щодня мав би приймати по 70 тис. туристів, чого ніяк не дозволяє наявна інфраструктура. Реальний турпотік видання оцінює в 8 млн відвідувачів на рік, серед яких іноземці становлять 5%.

Натомість китайські чиновники, відстоюючи свою правоту, вказують на особливості методології підрахунків: як окремий візит вони вважають відвідування кожної наступної локації в Тибеті.

Як би там не було, туризм навряд чи стане основою місцевої економіки, вважає Фішер. Адже туристичний сектор може поповнювати місцевий бюджет тільки якщо перебуває під контролем місцевих жителів. А сьогодні доходи від тибетської туріндустрії отримують переважно компанії з інших провінцій, констатує експерт.

Водночам Фішер говорить про зростання у сфері видобувної промисловості Тибету. Регіон багатий на природні ресурси, а завдяки великій кількості сонячних днів і вітряній погоді непогані перспективи тут мають сонячна та вітроенергетика.

Унікальну культуру Тибету сьогодні досліджують близько 50 наукових установ Китаю. До них належить Центр тибетології в Пекіні з бюджетом $1,5 млн із державної скарбниці. 230 співробітників Центру вивчають поміж іншого теологію та тибетську медицину, а також співпрацюють з іменитими західними університетами, такими як Кембриджський та Віденський.

Пекін не шкодує коштів і на розвиток тибетських медіа. У Лхасі тиражем 60 тис. примірників виходить газета Tibet Daily — єдина в світі щоденна газета тибетською мовою. Крім неї, редакція з 300 журналістів випускає дві тибетомовні газети і журнал про сільське господарство, наповнює веб-сайт, веде аккаунт у WeChat — додатку, який замінює заблоковані в Китаї Facebook і популярні на Заході месенджери.

МІСТО-КУРОРТ: Себін Хві, начальник туристичного центру містечка Луланг, розповідає: щороку тут буває понад мільйон туристів, до того ж піковий сезон — літо

"На сайті ми даємо новини зокрема й в аудіоформаті, так як у Тибеті багато неписьменних", — розповідає Часи Банден, заступник головного редактора Tibet Daily. За даними Програми розвитку ООН, 45% чоловіків і близько 60% жінок цього регіону малограмотні або зовсім не вміють читати.

Тут таки Банден демонструє, як, навівши камеру смартфона зі спеціальним додатком на статтю в його газеті, можна переглянути відеосюжет про описані в ній події. Смартфони, за його словами, є у кожного другого тибетця.

Також влада ТАР стверджує, що приділяє чимало уваги тибетській мові в усіх 2 тис. школах регіону. Наприклад, в експериментальній школі міста Лінчжи з двомовним навчанням уроки тибетської бувають щодня.

Щоправда, як повідомляють у міжнародній правозахисній організації Amnesty International, наприкінці травня тибетського активіста Таші Вангчука, який спробував публічно відстояти право своїх племінниць вчитися тибетською мовою, було засуджено до п'яти років ув'язнення за "підбурювання до сепаратизму".

На Тибет Пекін витрачає пропорційно більше, ніж на інші регіони Китаю, впевнений Барнетт. "Таким чином Китай відкрито заявляє про своє прагнення переконати тибетців, що вони колись мали окреме правління і тому заслуговують високого ступеня автономії, а також про прагнення викорінити будь-яку підтримку або довіру до Далай-лами", — пояснює експерт.

Окрім того, не всі інвестиції центрального уряду спрямовані на самих тибетців. Мільярдні суми субсидій містять витрати і на утримання армії в цьому високомілітаризованому регіоні на кордоні з Індією, і на будівельні проекти, що реалізуються великими китайськими компаніями, констатує Фішер.

Однак найбільше експерти стурбовані тим, що в питанні самовизначення тибетці позбавлені права вибору. "Це китайський стиль розвитку, не тибетський, і за них [тибетців] усе вирішує комуністична партія", — говорить Барнетт.

СЛОВО РЕДАКТОРА: Часі Банден, заступник головного редактора Tibet Daily, підкреслює, що його видання щодня публікує новини не тільки про Тибет, а й про події в КНР та світі

У підсумку, на його думку, одні тибетці будуть отримувати матеріальні блага, тоді як інші почнуть обурюватися способами їх досягнення, вважають їх агресивними і руйнівними для культури Тибету.

Ба більше, з ростом достатку у людей нерідко ростуть очікування, проявляється етнічна гордість і посилюються релігійні переконання. Таким чином, результат економічного підживлення Тибету може виявитися протилежним очікуваному.

"У міру того, як дедалі більше тибетців стають сучасними кваліфікованими фахівцями, їхня національна гордість і релігійні переконання можуть зміцнюватися", — припускає Барнетт.

"Що багатшими ставатимуть тибетці, то більше їх турбуватиме питання самовизначення", — підтримує його Фішер.