Журналістів день

Сьогодні професійне свято українських журналістів. Хтось його святкує, а хтось ні, посилаючись на те, щ є інше, справжнє свято – міжнародний день солідарності журналістів 8 вересня. Але суть не в тому, коли святкувати і чи святкувати взагалі. Суть в тому, що українська журналістика, яку часто критикують начебто за недостатню професійність у порівнянні, наприклад, з російською, насправді, переконаний, є надпрофесійною та ефективною, оскільки на всіх поворотах новітньої історії вона так чи інакше була в авангарді змін.

Наприклад, батько української незалежності В’ячеслав Чорновіл був журналістом і його «Український вісник» став прообразом вільної української журналістики. 1990-91 року саме тодішня українська журналістика була на передовій у мирній боротьбі за незалежну Україну. А газети «Літературна Україна», «Демократична Україна», «КоЗа», «Вечірній Київ», «Молодь України», «За вільну Україну» мали неймовірні тиражі й популярність читачів. Більшість з них українською мовою.

Пізніше на зламі 1990-2000 років саме журналісти були каталізаторами змін, які завершилися Помаранчевою революцією. Це вони виступали проти «темників», організували мирний опір намаганням влади запровадити цензуру. І тут особливу роль відіграв Георгій Гонгадзе з «Українською правдою» як острівцем незалежної думки, а далі 5 канал та його мужня редакція, Дзеркало тижня з Юлією Мостовою та ще з багатьма регіональними медіа від Донецька до Львова й від Києва до Сімферополя й Севастополя.

Так само революція Гідності без наших журналістів просто не відбулася б. Адже це вони першими кинули клич виходити на Майдан, коли Янукович відмовився підписувати у Вільнюсі угоду про асоціацію з ЄС. Це вони під кулями «Беркуту» та кийками тітушок «стрімили» з найбільш гарячих точок на Грушевського та Інститутській. Можна сказати, що завдяки їм уся країна брала участь в останній революції фактично в режимі онлайн – наживо. Належне треба віддати команді журналу «Кореспондент», які практично повним складом на чолі з Віталієм Сичем напередодні останнього Майдану пішли з видання, коли змінився власник і була запроваджена цензура. Тепер у них новий високоякісний проект «Новое время», який народився в горнилі революції.

Отже, з українською журналістикою у принципі все гаразд. Так, хотілося б якіснішого контенту, але це питання часу й подальшого росту. І для цього є все необхідне. Найголовніше, що наша журналістика за роки незалежності не скотилася до суцільної джинси і пропаганди, як це сталося, на жаль, з журналістикою російською. І за це найбільша дяка нашим журналістам, що вони виконують свою суспільну місію. Вони забезпечують найголовніше для суспільства – комунікацію. Дають для людського інтелекту їжу найвищого порядку – нові знання, які формують у людей мотивацію та актуальний порядок денний, спонукають до аналізу й висновків, а головне – до рішень, дій і планів на майбутнє.

А майбутнє … за малим і середнім бізнесом. Нашій країні потрібні підприємці. Багато підприємців. Кілька мільйонів. Креативних, сміливих, готових до здорового ризику, з новими й незвичайними ідеями. Підприємців, які працюватимуть і сплачуватимуть податки, процвітатимуть самі і зроблять процвітаючою Україну.

Нам потрібні, не менше й не більше, творці українського економічного дива. Роль журналістів та медіа в цій справі, переконаний, провідна. Вважаю, що сформувати потужний суспільний запит на нове підприємництво – це історична місія сучасної української журналістики. Потрібно розбудити суспільство, щоб здійснити справжню революцію в структурі економіки, наших цінностей та менталітету.

Бажаю журналістам професійних успіхів і творчих злетів. Для мене за честь, що і я свого часу мав можливість бути ведучим на телебаченні, а у вільний від основної роботи час досі продовжую вести блоги та колонки в інтернет-медіа.  Тому сьогодні можу з упевненістю сказати: «Зі святом, колеги!».