Гарматне м’ясо. Мобілізованих з ОРДЛО без жодного навчання та жалю відправляють на забій

Столяр Микола Прокопенко, 36-річний мешканець окупованої Горлівки, наприкінці березня вийшов за цигарками до магазину. На вулиці його зустрів військовий патруль, посадив у автобус та відвіз до військкомату. Там уже було кілька десятків людей, — у всіх забрали паспорти, видали форму, каску, оформили як солдатів «військових формувань ДНР». Потім цих «бійців» забезпечили автоматами і у складі партії з 300 людей відправили на північ Криму — Джанкой, а звідти вже похідним порядком — на Херсон.

Прокопенко та його «колеги» не отримали бронежилети, сам він втратив каску. Через деякий час вся ця гоп-команда була висунута командирами на машині до Дніпропетровської області. Там Прокопенко і потрапив у полон.

«Пішов до найближчого села за горілкою, мене там і взяли. Втрати? Щойно нас мобілізували у Горлівці, троє повісились і двоє порізали вени. Нам сказали: два тижні повоюєте, а потім додому. Але ніфіга, — все не так, як хотілося б», — розповів горлівець на допиті, відео якого опублікував журналіст Юрій Бутусов.

Окупанти відчувають гостру нестачу живої сили і тому, за даними українського Головного управління розвідки (ГУР), продовжують мобілізацію в ОРДЛО. Але оскільки вибирати вже особливо нема з кого, «влада» збільшила вік військовозобов'язаних одразу на десять років — до 65-ти, — і тепер забирають на службу навіть пенсіонерів.

Крім того, в ОРДЛО почали призивати і студентів. Зокрема, учнів Луганського залізничного технікуму офіційно викликали до навчального закладу для реєстрації та відправлення до армії. Українські розвідники дізналися, що студентам особисто дзвонив директор училища.

Слухайте подкаст на цю тему

А в Луганському медичному університеті студентів старших курсів зобов’язали прибути до ВНЗ в обов’язковому порядку для того, щоб поставити їх на військовий облік.

Правозахисник Павло Лисянський, колишній мешканець Луганська та директор Інституту стратегічних досліджень та безпеки, розповідає, що у перші хвилі «мобілізації» до «ЛДНР» потрапили шахтарі, працівники «прокуратур», відділень «народної міліції», цивільні службовці та силовики. Навіть дрібних чиновників, які не мають військового досвіду, забирали на фронт.

«Спочатку брали чоловіків до 55 років, а тепер беруть і старших. А формулювання, з яким вони звертаються до місцевих жителів, таке: „Для проходження військової служби в елітному підрозділі ДНР“. Це звучить особливо зухвало з огляду на те, що кидають на війну всіх, кого знайдуть», — каже Лисянський.

У ГУР відзначають: набрані таким чином підрозділи відрізняються вкрай низьким морально-психологічним станом і мають застаріле екіпірування, яке приблизно відповідає радянським зразкам 1970-х років.

Військовий квиток в один кінець

45-річна Світлана, мешканка окупованого міста Ровеньки на Луганщині, на запитання журналіста НВ «Як ви там?» відповідає швидко: «Ховаю дітей».

У неї є дорослий 25-річний син, якого вона ховає від чужих очей на горищі власного будинку. Піднімається до нього Світлана з їжею раз на день, у сутінках, щоб ніхто з сусідів нічого не помітив.

Місцеві жителі, за її словами, залякані. Адже чоловіків беруть «в армію» прямо на вулиці. У місті траплялося й таке: шахтарі сідали у робочий автобус, щоб їхати на зміну, а водій зі словами «пробачте, мужики» віз їх у військкомат.

«Ми трясемося від кожного шороху. Тому зайвий раз мужики намагаються не з’являтися на вулиці», — зітхає Світлана.

У «ЛДНР», за свідченнями місцевих жителів, у «військкоматах» чоловіки не проходять медичного огляду, тому солдатами беруть навіть людей, які мають астму чи пороки серця. Якось у снайпери визначили людину з поганим зором.

Одразу кілька людей розповіли НВ: після відправки на перевалочний пункт «солдатів» кілька днів не годують. А щоб ті не втекли, їх старанно охороняють.

Весь процес від затримання на вулиці до відправки на фронт в ОРДЛО займає два-три дні.

«Ставлення до таких „захисників Батьківщини“ більше подібне до того, як ставляться до полонених або до ув’язнених», — каже Світлана.

Уникнути «мобілізації» практично неможливо: усі випадки відмов йти на фронт розглядають комісії, на чолі яких стоять «лідери» «ЛДНР».

Чому до мобілізованих до ОРДЛО так ставляться, НВ пояснив військовий експерт Віктор Кевлюк. За його словами, бойові порядки підрозділів «ЛНР» та «ДНР» збудовані специфічним чином: перша лінія, на самому вістрі - місцеві «ополченці» під керівництвом офіцерів із РФ. Друга лінія — «ополченці» із бойовим досвідом, якими також керують росіяни. А третю, тилову лінію, складають підрозділи з РФ.

«Мобілізованими» з ОРДЛО затикають будь-які дірки, де не вистачає військ РФ. Людей брати нема де. Громадян другого ґатунку взагалі не шкода. Тому — мобілізація", — каже Кевлюк.

У свою чергу українська розвідка повідомляє: серед особового складу окупаційних військ поширюються чутки та панічні настрої, спричинені великими втратами. За даними ГУР, в ОРДЛО постійно прибувають вантажі з тілами загиблих та важко поранені.

Нещодавно до Луганського м’ясокомбінату привезли шістнадцять трупів «мобілізованих». Один із них належав синові директора 33-ї середньої школи Луганська. Про обставини їхньої загибелі рідним не розповіли нічого.

А до Луганської обласної лікарні щодня прибувають рефрижератори із «вантажем 200» — тілами солдатів 2-го армійського корпусу ОРДЛО. Біля райвиконкомів найчастіше вишиковуються черги родичів загиблих — люди годинами стоять за довідками про смерть близьких.

Лисянський розповів, що до Донецького металургійного заводу стали увечері приїжджати машини швидкої допомоги та бригади реанімації. А місцеві жителі почали скаржитися на специфічний запах, що поширюється з боку підприємства — наче там палять людські тіла.

«На даний момент всі морги ОРДЛО переповнені, облік загиблих не ведеться, а тим, кого вбили, дають статус «зниклий безвісти», — каже Лисянський.

Родичам убитих жодних грошових компенсацій не виплачують.