Жінка сходу

Всього за сім місяців Надія Савченко пройшла шлях від народної героїні до політика зі скандальною репутацією. Але не зупинилася, а будує партію, яка може зібрати голоси жителів сходу України

 

Максим Бутченко

 

 

У центрі Києва, по вулиці Олеся Гончара, 32-б, перед новими залізними дверима в напівпідвальне житлове приміщення стоїть Герой України. Стоїть і сперечається з місцевим електриком. Тут нещодавно зробили ремонт, а світло вже пропало. І в офісі, який розташований за цими самими дверима, стало холодно.

Електрик швидко знайшов причину — всього лише вибило пробки. Але все одно вимагає оплату. “Скільки? 300 гривень? У мене поки немає таких грошей", — нарікає Герой України. І повертається до журналіста НВ з питанням: “Можете позичити? Зараз гроші підвезуть, і я віддам".

Говорить це без посмішки, насупившись — тобто виглядає саме так, як вся країна і звикла бачити цього героя — Надію Савченко. На Гончара у неї віднедавна офіс: тут розташовується щойно відремонтований штаб її новонародженого політичного проекту РУНА, що з'явився місяць тому.

Якби вона створила партію в кінці травня минулого року, коли тільки звільнилася з тривалого російського полону, то отримала б народну підтримку, яка б зашкалювала. На той момент Савченко, за даними соціологів з компанії Рейтинг, мала величезний рівень довіри — 45%. З-поміж політиків з нею міг конкурувати лише львівський мер Андрій Садовий.

Але тепер перспективи РУНА сумнівні, як і майбутнє самої льотчиці. Вона була народною героїнею на батьківщині і одним з маркерів ставлення до Росії з боку вищих представників Заходу. Але за дев'ять місяців перетворилася на політичного вигнанця.

На хвилі популярності Савченко стала № 1 списку партії Батьківщина Юлії Тимошенко. А потім тимошенківці виключили її зі своїх лав, вражені сумнівною активністю екс-полонянки у справі контактів з представниками так званих ДНР і ЛНР.

Відмовилися від неї і провладні політики. Якщо відразу ж після звільнення президент Петро Порошенко особисто зробив Савченко Героєм України, то тепер представники Блоку Петра Порошенка (БПП) всіляко уникають колишньої льотчиці. Навіть Ірина Геращенко, депутат БПП, яка особисто брала участь у визволенні "героїні" з російського полону, навідріз відмовляється коментувати будь-що, пов'язане з діяльністю Савченко.

Від "в'язня Кремля" відвертаються навіть ті, хто раніше її майже обожнював, — патріотично налаштований електорат. Грудневе опитування фонду Демініціативи показало невеселий для Савченко результат: їй довіряють лише 17% респондентів, не довіряють — 71%.

Політолог Володимир Фесенко впевнений: якби колишня полонянка прийняла сторону войовничого українського націоналізму, то в Україні з'явився б новий потужний лідер. Але натомість Савченко почала невміло просувати ідеї переговорів з бойовиками, їздила в "республіки", намагалася обмінювати полонених. Крім того, потенційна Жанна д'Арк української політики показала себе некерованою одиначкою, що відштовхнуло від неї можливих партнерів.

Тепер Савченко часто називають не в'язнем, а проектом Кремля.

НВ переконався, що на такий проект вона не тягне. Але зіграти власну гру і в разі парламентських виборів пройти у Верховну раду зможе. Для цього їй достатньо буде акумулювати голоси налаштованих на протести жителів східних регіонів країни. Таке завдання Савченко до снаги.

Вперше про Савченко активно заговорили відразу після полону — тобто на початку літа 2014 року. На той момент вона, офіцер-льотчик, записалася в добровольчий батальйон Айдар і опинилася в зоні АТО.

Петро Моругін, боєць-айдарівець, згадує: перша поява Савченко в батальйоні справила на нього негативне враження. "Вона сварилася, кричала, говорила, що всіх нас можуть вбити в один момент", — згадує доброволець.

Він, як і багато його соратників, не мав на той момент бойового досвіду, а от Савченко півроку прослужила з миротворчою місією в Іраку. "Лише потім я зрозумів, що таким чином вона вправляла нам мізки, вчила, як поводитись на війні", — продовжує Моругін.

Савченко лаялась і кричала
Петро Моругін,
боєць батальйону Айдар

Запам'ятав доброволець і ще один епізод — коли Айдар звільняв місто Щастя і взяв у полон бійця "ополчення". Савченко взялася його допитати і, за словами Моругіна, "так прокачала", що полонений провів айдарівців повз мінне поле і два блокпости. Зрештою добровольці звільнили місто, а екс-сепаратист взяв гранатомет і пішов воювати разом з ними проти колишніх товаришів.

Потім льотчиця потрапила в полон. І стала народною улюбленицею: вона розкуто поводилася на судах, оголошувала і знімала голодування. І при цьому не отримувала жорсткої реакції з боку російської влади.

В цей період до неї в російські СІЗО і на суди часто їздила соратниця Тимошенко — народний депутат Альона Шкрум. Стійкість і витримка Савченко захоплювали парламентарія. "Кожна поїздка до неї викликала бурю емоцій",— розповідає Шкрум.

Вона також пам'ятає, з яким тріумфом фракція зустріла звільнену полонянку. Особливо в той момент, коли Савченко босоніж вийшла з літака, на якому прилетіла з Москви на батьківщину.

Але майже відразу ж пристрасті вщухли — поведінка екс-полонянки виявилася дивною.

Соціолог Ірина Бекешкіна каже: після виходу з в'язниці у Савченко був найвищий рейтинг, тому що у людей є потреба в героях. Але свобода зіпсувала імідж льотчиці.

Шкрум розповідає: спочатку Савченко обіцяла не залишати фракцію ніколи або ж повернутися в АТО. “Але потім вона почала заявляти зовсім інше. Автономно висловлювалася [на різні теми], ні з ким не радилася,— говорить парламентарій від Батьківщини. — Стала вести свою гру".

Своя гра — це поїздки в "республіки", зустрічі з ватажками так званих ЛНР і ДНР. Сама Савченко розповіла НВ: так, спілкувалася з "керівниками" ЛНР-ДНР Ігорем Плотницьким та Олександром Захарченком. Тому що "потрібно говорити з кожною людиною, щоб вона виправилася".

Врешті Савченко залишила парламентську команду Тимошенко. І тепер пояснює: мовляв, вийшла тому, що переконана — люди, що перебувають у владі 25 років, не повинні обіймати посади в державі. “Я ніколи не була партійною людиною. І коли підписувала документи з Батьківщиною, не дуже розуміла, що підписувала", — додала екс-льотчиця.

Пішовши в самостійне плавання, Савченко не опустила руки і до кінця грудня презентувала свій персональний політичний проект — громадську платформу РУНА.

Перша демонстрація пройшла у Львові. І невипадково: одним з творців РУНА став Теодор Дяків, підприємець середньої руки і колишній депутат Львівської міськради.

Основну ідею нової політичної сили сам Дяків пояснив НВ так: “Ми — республіканці. Хочемо, щоб в Україні держава не тяжіла над народом, а чиновник — над людиною".

Микола Савельєв, головний редактор львівської газети Ратуша, розповідає, що Дяків багато років носився з цією лівацькою "республіканської" ідеєю. Але з ним мало хто з місцевих політиків хотів спілкуватися.

Тепер же обидва — і львівський "республіканець", і Савченко — намагаються використовувати один одного. Перший — щоб розкрутитися, здобути популярність, а друга — щоб показати, що за її плечима стоїть команда.

До них прибився ще один дивовижний персонаж — Назар Мухачов, отаман Українського козацького війська, людина, яка називає себе сотником 26‑ї сотні Самооборони Майдану.

Політолог Віталій Кулик уточнює, що Мухачов раніше брав участь у деяких акціях Батьківщини, часом співпрацював з екс-депутатом Юрієм Кармазіним і так званим революційним комітетом, влаштовував сумнівні заходи на річницю Майдану. “Багато людей шукають Мухачова, щоб серйозно поговорити з ним,— каже Кулик. — Та й на Євромайдані я його не бачив, тим більше сотником".

Поки РУНА тримається виключно на авторитеті Савченко. Джерела фінансування структури її лідери не афішують: мовляв, усе йде через два фонди, які оформлені на громадську організацію і сестру Савченко.

Сама депутат-льотчиця у властивій їй прямолінійній манері каже, що особливих фінансів у неї немає. Мовляв, кілька разів якісь видатні політики пропонували гроші, але вона їм відмовила.

Навіть офіс на вулиці Гончара належить не їй особисто, а її помічникам — а їх у Савченко, до речі, 10 осіб. При цьому з урахуванням розташування партійної штаб-квартири — центр міста, року спорудження будинку — 1917‑й, вартість квадратного метра тут, за даними Lun.UA, становить $1,5-2 тис. Офіс займає приблизно 80 квадратів, тобто його ринкова вартість — $120-160 тис.

Чому Савченко наважилася створити партію? Чиї інтереси насправді вона представляє? Звідки у неї новий офіс? Ці три питання найчастіше виникають у експертів, коли ідеться про РУНА та її лідера.

Український журналіст Роман Цимбалюк, який працює власним кореспондентом інформагентства УНІАН у РФ, впевнений, що знає відповідь. Савченко, ймовірно, негласно співпрацює з Віктором Медведчуком, одіозним українським політиком, посередником між Україною і так званими республіками у справі звільнення полонених. А ще Медведчук — людина проросійських поглядів і кум президента Росії Володимира Путіна.

Я ніколи не була партійною людиною
Надія Савченко,
народний депутат

Про зв'язок Савченко з путінським кумом, за словами Цимбалюка, кажуть навіть люди, які працюють з адміністрацією президента РФ. "Було кумедно чути від них докір у бік Медведчука: мовляв, отримав такий розкручений бренд, як Савченко, і так тупо його злив буквально кількома непродуманими заявами і діями", — розповідає журналіст.

З Медведчуком пов'язують Савченко і деякі експерти.

Сама ж колишня соратниця Тимошенко заперечує факт подібного співробітництва. Каже, що навіть не знайома з Медведчуком, а спілкувалася виключно з Володимиром Рубаном — посередником із звільнення полонених, колись пов'язаним з політичними проектами кума Путіна.

“За святу ідею можна і з чортом спілкуватися. Головне — ошукати чорта, — пояснює Савченко. — Тому я спілкуюся з Рубаном, ще з п'ятьма перемовниками, що працюють на тій стороні".

Один з керівників українського Міністерства інформполітики на умовах анонімності розповів НВ, що в українських силовиків поки немає прямих доказів співпраці Савченко з російськими кураторами. “Якби з'явилися дані про її фінансування з боку Медведчука або РФ — це була б сенсація, — уточнює чиновник. — Савченко просто позбавили всіх звань і закрили це питання назавжди".

РУНА, за словами екс-льотчиці, — перехідний проект, за яким послідує повноцінна партія. Хто стане партнерами в ній, не говорить.

Ідеологія майбутньої політсили також залишається темним місцем. Причому насамперед у голові самої екс-льотчиці. Тому що, зі слів Савченко, в партії не повинно бути лідера, але лідер все‑таки потрібен. А олігархи — це зло, але співпрацювати з ними можна. Вони, мовляв, коли зрозуміють, що народ їх змете, постараються "вскочити в поїзд" — тобто кинуться фінансувати партію Савченко.

Соціологи та політологи не знають, як поведуться олігархи щодо цієї політсили з таким лідером. Але впевнені, що тепер, після неоднозначних дій Савченко, політиком національного рівня вона вже не стане.

Зате зі своєю силою Савченко цілком може опинитися в парламенті. Зараз, як стверджує соціолог Бекешкіна, увага до неї висока: як ньюсмейкер колишня російська полонянка перебуває у вищому ешелоні — поряд з президентом і Юлією Тимошенко. І якщо все піде добре, її партія має добрі шанси набрати прохідні 5% голосів.

У цьому Савченко допоможе протестний електорат сходу країни. Політолог Фесенко відзначає, що вже зараз слова лідера РУНА знаходять відгук у жителів регіонів на схід від Дніпра. І зі своєю партією та стане на умовному Донбасі конкурентом для різних проектів колишніх регіоналів.

Цією особливістю Савченко, здатною вибити електоральний ґрунт з‑під ніг конкурентів, за словами деяких експертів, спробували скористатися на Банковій, в адміністрації президента.

Депутат Шкрум підтверджує: команда Порошенка хотіла домовитися з Савченко, але так і не змогла.

І інші не змогли б, запевняє Фесенко. Тому що Савченко — конфліктний і некомандний гравець, завжди йде проти течії. Причому робить це, не завжди розуміючи навіщо.

“Її політична свідомість перебуває на рівні звичайного громадянина, нездатного бачити глибоко. І вірить у всякі сумнівні конспірологічні ідеї", — зазначає Бекешкіна. Через це, мовляв, вище невеликої фракції в Раді Савченко навряд чи стрибне.