Українці понад 700 років жили в умовах чужої влади, під різними імперіями, часто в умовах насильства, приниження і несправедливості. І, щоб вижити, нашим предкам потрібно було швидко накопичувати ресурси, будь-якими шляхами «пробивати» потрібні рішення, довіряти лише «своїм», обходити закони імперій, які були направлені на придушення, контроль і викачування ресурсів з українців.
Так сформувалися цінності виживання, де панували корупція, кумівство, зневага до влади і готовність порушити правила, якщо за це не понесеш покарання. І ці установки століттями передавалися з покоління в покоління.
Ці установки передавалися століттями
У 1990-ті роки вони проявилися особливо яскраво. Державна система була практично недієздатною, закони були ще «совкові» і не ефективні в ринковій системі, яка тільки народжувалася. Вирішення навіть невеличких питань треба було добиватися роками. Я пам’ятаю, як кілька місяців намагався отримати посвідку на проживання. І тільки невеликий хабар дозволив вирішити питання.
Як не парадоксально, але якраз корупція в той період допомогла країні вижити. Вона частково замінила не ефективну систему і дозволяла швидко вирішувати питання. Але з початку 2000-х, коли з’явилися перші реальні реформи, корупція стала вже не рятівною, а руйнівною. Виникло щось на кшталт феодальної країни з рентою з низу вверх. Чи, як любив говорити Олександр Пасхавер, ми стали «багатою країною бідних людей». Де доступ до ресурсів отримали купка людей у влади.
Тут треба визнати, що корупція в Україні не є лише «нагорі». Її десятки тисяч осередків. У кожному місті, у кожному селі є своя маленька «вертикаль», побудована за принципом негативного відбору: беруть некомпетентних, але лояльних, які зберігають систему й діляться рентою з тими, хто їх призначив. І більшість українців, які дуже не люблять владу, самі починають робити теж саме, коли попадають у владні структури. При тому в них завжди є виправдання себе «я ж не краду стільки, як вони» і «я змушений, тому що зарплатня маленька і треба годувати сім'ю».
Таким чином, відбувається наступність влади. І наша країна вже 34 роки перебуває в замкненому колі, коли переважна більшість населення декларує одне, а робить протилежне. Підживлюючи цю систему, будучи у владі чи будучи тими, хто «годує» владу через хабарі.
Коли в такій системі хтось намагається провести реформу, структура однаково заповнюються людьми з цінностями виживання. І ситуація стає навіть гіршою, як із ситуацією з новими силовими структурами з більшими повноваженнями, яка ще ефективніше «доїть» бізнес чи державні структури.
Чи можливо вийти з цього замкненого кола? Так, можливо. Якщо зміняться цінності хоча б активної меншості українців. А це відбувається тільки зі зміною поколінь.
І на це потрібно, щонайменше, 2 покоління, тобто 30−40 років. Україна вже проходить цей шлях. За 34 роки незалежності виросло нове покоління людей, де багато тих, у кого в основі протилежні цінності — довіри і чесності. І бажання робити щось для країни, а не лише для себе.
Там, де є критична маса таких людей, зміни стають можливими. Хороший приклад Молдова з Майєю Санду. Вона зараз проводить дуже важливі реформи для очищення країни від корупції. І сама вона не замішана ні в одному із корупційних скандалів.
Коли Зеленський прийшов до влади, було видно, що він теж щиро хоче побороти корупцію й залишити хороше ім'я в історії. Але у нього був тільки досвід створення компанії у розважальному секторі. І він абсолютно нічого не тямив ні в політиці, ні в економіці. Він не розумів, як працюють реформи, не мав ніякого досвіду державного управління. Й вважав, що все можна змінити простими розпорядженнями, як у відомому всім серіалі «Слуга народу».
Маючи дуже спрощене бачення управління, він привів туди тих, кому довіряв. Я теж на початку створення бізнесу робив ставку на тих, кому довіряв, а не на професіоналів. Але якщо в рамках бізнесу ціна помилки відносно невелика, то в рамках країни ціною може стати катастрофа. Особливо, в умовах війни.
І ось люди, яким він довіряв, на кшталт Єрмака чи Татарова, замість реформ вирішили зберегти стару систему утримання влади. Для чого законсервували силовий і судовий вертикалі, зберігши все так, як це було створено ще за часів Кучми. І це не якась їхня окрема забаганка, а віддзеркалювання думок Зеленського. У якого, як і у багатьох з нас, в голові одночасно існують 2 взаємовиключні цілі: 1) зацементувати владу і 2) побороти корупцію та увійти в історію.
Ці дві цілі несумісні. Неможливо одночасно контролювати стару корупційну систему й хотіти знищувати її. І цей когнітивний дисонанс вирішується президентом, як і його виборцями, виправданням «я це роблю заради великої мети». Ну, тобто корупція у вузькому колі «друзів» виправдовується «метою знищення корупції».
Так, в принципі, поводяться всі популісти, які щиро вірять в те, що «мета виправдовує засоби». Вони вірять в те, що тільки вони знають, як і що потрібно зробити. І що для цього їм потрібна максимальна влада рівня автократії. Яскравим прикладом є Віктор Орбан, який на початку своєї кар'єри був лібералом-реформатором, а згодом перетворився на право-популістського автократа.
І зараз Зеленський у пастці. З одного боку, йому дуже хочеться встановити автократію і через укази робити те, що він вважає правильним. З іншого боку на нього тиснуть Європа, без допомоги якої ми не зможемо прожити і пів року, і суспільство, яке виходить на Майдан, щоб захистити незалежні антикорупційні органи.
В ідеалі треба звільнити Єрмака, Татарова і усіх, хто цементує корупцію. Передати реальне управління країною професіоналам, які вміють проводити реформи навіть під час війни. Будувати нову систему не «для своїх», а за принципом професійності і чесності.
Хоча, я майже впевнений, що він цього не зробить, але треба продовжити тиснути з двох боків. Як з боку Європи, яка є нашим головним донором і вимагає проведення реформ, так і з боку українського суспільства, яке вже неодноразово показало свою силу. І рухатися хоча б невеликими кроками. Головне, щоб не було надто пізно.
Текст опубліковано з дозволу автора