Зеленський і Польща. Чи був прорив?

Погляди

3 вересня 2019, 16:05

Володимир Огризко

Український дипломат, міністр закордонних справ України (2007−2009), керівник центру дослідження Росії

Якщо президенту вдалося хоча б почати процес примирення, то це тільки в радість. Але наразі не чути, щоб ішлось про взаємність

Сусідські відносини мають бути найпершим пріоритетом. Так завжди було у зовнішній політиці всіх країн — відносини з сусідами мають бути найкращими. А у нашому випадку це стосується усіх, крім Росії. І частково Білорусі, яка, на жаль, дуже залежна від свого східного сусіда, і не завжди контролює те, що відбувається на її території в тому, що стосується безпеки. Якщо ж говорити про Польщу, яка десятиліттями була нашим найбільшим адвокатом у Європі, то для нас вона критично важлива.

Хоча треба і чесно визнати, що така її поведінка зумовлена не великою любов’ю до України, а розумінням того, що незалежна Україна — буфер між агресивною Росією і Польщею, а це завжди краще, ніж Росія на кордоні. Тож маємо чітко розуміти: для Польщі тут йдеться про національні інтереси. Як не згадати формулу Юзефа Пілсудського: «Без незалежної України не буде незалежної Польщі, а без незалежної Польщі - незалежної України». І це абсолютна правда.

Тому історично і об'єктивно відносини між Україною і Польщею завжди мали стратегічне значення для обох країн, і власне так і вибудовувались від моменту незалежності. Польща, до речі, була першою країною, яка визнала українську незалежність. А тому президенти як України, так і Польщі намагалися робити все, щоб цей стратегічний курс був максимально успішним. І так справді було. Як Кучма, так і Ющенко робили максимум можливого, щоб знайти порозуміння з поляками. Було непросто, і траплялось так, що всередині обох країн певні сили намагалися роздмухати непорозуміння, та за президентів Кучми та Ющенка, а також Кваснєвського і Качинського, все вдавалось врегулювати. Була знайдена дуже містка гуманна формула — пробачаємо і просимо вибачення. Адже відносини між українцями і поляками в сиву давнину, і навіть у ХХІ столітті, були повні кривавих подій. І винними були, з одного боку — поляки, а з іншого — українці. Взаємне прощення та вибачення було тим, що підводило риску.

Кроки назустріч шукати справді варто, але робити це треба спільно

Та невдовзі у Польщі до влади прийшли інші сили, які вирішили, що на історичному минулому можна будувати собі популярність, що відкинуло наші відносини назад. Почалось це за Януковича, проявлялось і згодом. Драматичності ця тенденція набула, як не дивно, після початку російської агресії. Хоча зважаючи на історичну парадигму, поляки мали б навпаки підтримувати і посилювати Україну, та натомість почались речі, які, на мою думку, йшли всупереч інтересам самої Польщі. Бо в слабкій Україні є загроза для Польщі, натомість як у сильній — її безпека. Все це очевидні, банальні речі.

А щодо історичних питань, то вони всі болючі. Хіба нам не болять злочини поляків щодо українців? Сьогодні вже ніхто не скаже, хто стріляв першим. Відтак мудрі керівники — а попередні президенти, як на мене, саме цією мудрістю і визначалися — шукали і знаходили певні моменти. Ті, які не роз’ятрюють криваву минувшину, а, навпаки, загоюють її, пам’ятаючи про майбутнє. Втім, деякі сили сьогоднішньої Польщі вирішили, що вони можуть зіграти на цьому в своїх внутрішньополітичних цілях. Подібні речі завжди роблять з тебе псевдопатріота, який начебто бореться за історичну справедливість. Втім, боротися треба з двох сторін.

За президента Порошенка, як на мене, на такі однобічні польські дії були дуже адекватні відповіді. Це дуже не подобалось — бо ніколи не подобається, коли ти чогось хочеш, а тобі кажуть «ні, так не буде». Як-не-як, а ти так само мусиш нести відповідальність за те, що відбувалось з українцями.

Що відбувалось за візиту Зеленського до Польщі? Наче як ідеться про початок пошуку цього самого примирення. Тобто процесу, де кожна зі сторін повинна зробити крок назустріч. Для поляків ідея пошуку могил тих, хто загинув у роки Другої світової війни, є темою болючою і важливою. Вони, ймовірно, мають намір будувати на тих місцях пам’ятники, меморіали і таке інше. Добре, але точно таку ж позицію має зайняти польський уряд щодо українців, які були знищені поляками на території сучасної Польщі. А поки, на превеликий жаль, такого підходу не помітно. Не можна ж тут будувати, а там руйнувати? Ось як у селі Грушовичі, де варварським чином були зруйновані пам’ятні знаки вояків УПА. І такий випадок не поодинокий. І в цьому має бути взаємність. Бо однобокість — шлях не до примирення, а до ще більшого роз’ятрення цих тем.

Кроки назустріч шукати справді варто, але робити це треба спільно. І якщо президенту Зеленському це вдалося — принаймні почати процес відновлення довіри і взаємного прощення, то дай Боже. Будемо тільки радіти. Наразі ж я не чув нічого, що б говорило про взаємність. Бо якщо з нашого боку це поступка в обмін на квоти на перевезення — то це, вибачте, трохи різні речі. Те — політика, а це — економіка. Там ідеться про те, що може сприяти і обернутись негативними тенденціями, а тут елементарна економіка — сьогодні дали стільки дозволів, а завтра на 100 штук більше. Це дуже різні речі, непоєднувані. А порівнювати треба тільки те, що порівнюється, і саме на цьому будувати взаємність. Інакше у відносинах ніяк.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Інші новини

Всі новини