Голод, розкуркулення, розстріли, тюрма, війна, окупація пройшли галопом по кожній українській сім'ї.
Мене завжди вражала життєва історія прабаби. На жаль, ми розминулися і не встигли познайомитись — вона померла майже на власний день народження і майже під час мого народження. Зараз не роблять таких міцних людей: з 12 її дітей 8 померло в результаті розкуркулення. Сім'ю викидали на вулицю в жахливий мороз три роки поспіль — три рази поспіль вони будували новий дім, викуповували власне майно і починали життя з нуля. Її чоловіка, мого прадіда, вважали злісним куркулем і арештували, а згодом вислали в Казахстан. Сина розстріляли в гестапо.
Жінка, на чиє життя припало стільки всього, прожила більше 90 років, зберігала ясний розум, почуття гумору і, можливо, жила би ще довше, якби не астма.
Про іншу гілку мого роду можна писати бойовик: там одні й ті ж люди побували на обох світових війнах, одні їхні діти родичалися з УПА, а другі - йшли в радянські розвідники. І при цьому теж розкуркулення. Участь у війні діда і його батька, мого прадіда. Бідолашний дід, після того як дійшов до Праги, мусив воювати і після закінчення війни — його відправили на Курили, де він ледве не вмер від голоду та цинги.
Про все це, як каже класик, важко говорити без брому. І вражає, що все це — не унікально. Перелопатило всіх. Вижити після голоду, репресій, тюрм, революцій, війни і здатися у ситому й безпечному 21 столітті буде абсурдним, хіба ні?
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ