Трамп заявив, що санкції з Росії можуть бути зняті в обмін на ядерне роззброєння. Гарна ілюстрація того, як може виглядати «крах надій», пише журналіст Павло Казарін в колонці для Крим.Реалії.
Російські ЗМІ довго і люто переконували свою аудиторію, що Дональд Трамп - найбільш проросійський президент з можливих. Що саме його перемога означатиме нове вікно можливостей для співпраці Москви і Вашингтона. Але проблема будь-яких завищених очікувань саме в тому, що вони завищені.
Це історія про оптику. Коли Москва дивиться в дзеркало, то бачить там наддержаву. Вона бачить в відображенні імперію, гідну того, щоб сидіти в світовій президії і вирішувати разом з іншими наддержавами долі світу. До того ж вона щиро переконана, що її доля - бути рівною іншим: за ступенем впливу, авторитетом і значущістю.
А з точки зору решти світу, Росія - не більше ніж регіональний гравець, здатний бути корисним у вирішенні локальних задач. Приблизно такий же як Туреччина, тільки з ядерним боєкомплектом. І усі амбіції Москви на участь у вирішенні питань, з нею безпосередньо не пов'язаних, викликають подив. Більше того - в світових столицях викликають подив і спроби Москви визначати майбутнє тих країн, які її оточують. Як, наприклад, України.
Саме ця різниця між власним самовідчуттям Москви і тим, як її бачать світові столиці, стає причиною жорсткої фрустрації в Кремлі. Яка час від часу проривається в публічних виступах перших осіб Росії.
Все, що РФ може запропонувати західним столицям, лежить в площині ядерного роззброєнняІ головна претензія до адміністрації Обами в Кремлі була точно такою ж - образа за небажання визнати Москву «рівною». Образа за те, що Україна в Вашингтоні сприймається як незалежна держава, що має право сама визначати своє майбутнє. А не як «сфера впливу» Росії, на яку Кремль має повне і нікому не підзвітне право.
І кожного разу, коли в західних столицях проходять вибори, Москва чекає, що на них переможуть люди, готові визнати Росію «рівноцінним партнером». Гравцем, що має право на власну сферу впливу. Країною, здатною спілкуватися з грандами на рівних. Державою, що має право голосу в питаннях, які стосуються інших.
І перемога Дональда Трампа транслювалася в Москві як торжество сил, готових дивитися реальності в очі. Як перемога табору, яка визнає за Кремлем право визначати майбутнє колишніх колоній. І вже коли у Кремля є таке право, то зберігати санкції, введені за «примус до лояльності» норовливої сусідньої республіки, нерозсудливо.
Але тепер Трамп говорить про те, що санкції і правда можуть бути скасовані. Але - в обмін на ядерне роззброєння.
І це звучить лише як ще одне підтвердження того, що Вашингтону від Москви потрібно не «рівноцінне партнерство» і не «спільне політбюро», а лише зменшення кількості потенційних ризиків, які несе в собі ядерний боєзапас Москви. Що санкції готові скасувати не тому, що вони від початку помилкові, а лише розмінявши їх на чергову порцію поступок від Кремля.
В цьому і полягає проблема Москви. Вона може скільки завгодно сподіватися на те, що «західні партнери» визнають її рівною собі. Але кожного разу вона приречена зіштовхуватись із тим, що в очах усього світу Росія - лише невелика за значенням і впливу країна, головним змістом якої є вуглеводні і ядерна зброя. І все, що вона може запропонувати західним столицям, лежить в площині ядерного роззброєння.
Здається мені, це надзвичайно прикро.