Але реформи в Україні закінчуються щойно справа доходить до конкретних рішень. У кращому випадку чергова «реформа» закінчується підвищенням зарплат (і далеко не простим бюджетникам), наданням пільг чи черговою солодкою «цукеркою», яку неможливо «з’їсти».
Хороший приклад – бюджет. Чи може якраз не хороший (у бюджетному розумінні), бо в країні витрачається значно більше, ніж надходить до казни. Саме таке бюджетне життя призвело до боргів, що вимірюються трильйонами, а ми переживаємо зараз серйозне загострення боргової кризи.
Чи можна вийти з цього стану? Звичайно. І не за рахунок якихось чарівних рішень. Вихід простий – жити з того, що заробляємо.
Таку позицію поділяють багато з нас. І навіть українські політики. Поки не доводиться приймати конкретні рішення. Бо треба ж скорочувати видатки. А тут кожен міряє рішення на себе. І кількість прихильників позиції «жити по засобах» драматично скорочується. Рухайте будь-кого, тільки не мене. А упаси Боже, щоб рішення зачепило певну категорію можновладців. Тоді хай земля горить під ногами, а свого не віддамо. І на сторожі стане найконституційніший у світі Конституційний суд України.
На жаль, «зараза» такого мислення міцно сидить не тільки в головах українських політиків, а й багатьох із нас. Політики «думають і дбають» про електорат, електорат вірить у чергові привабливі обгортки від цукерок.
Може станемо громадянами?
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени