Два загальновідомі факти, які, між тим, зараз можна нагадати і співставити.
1. Путін – блефує. В міжнародних відносинах він поводить себе як дворовий чи там шкільний бузило: чіпляється, пресує, вдає з себе крутого. Але варто проявити проти такого бузила реальну силу або не дай Бог після чиєїсь відсічі у нього з носа капне кров, і стає зрозуміло, що це лише жалюгідне закомплексоване створіння.
2. Коли НАТО розпочало бомбардування Югославії, російський прем’єр Євгеній Примаков летів до Вашингтона. Над Атлантикою він розвернув літак і повернувся до Москви, демонструючи, що після застосування сили проти російського союзника Югославії йому немає про що говорити з США.
Ось тепер сила (бомбардування) застосовано не лише проти іншого союзника Росії – Сирії, але фактично й проти самої Росії.
На наступному тижні Москву має відвідати держсекретар США Рекс Тіллерсон.
Російська політична традиція і імідж Путіна мали би примусити їх скасувати візит.
Якщо цього не станеться, то бузило, яке щойно бахвалилось, що ніхто у світі нічого не може йому протиставити, виявиться звичайнісіньким тюфяком.
Якщо ж станеться, то це просто буде безсилою злобою. Адже ракети таки потрапили в цілі, і Росія нічого цьому не змогла протиставити.
Це далеко не кінець історії. Ні намагань Росії тиснути на світ, ні навіть війни в Сирії. Але наразі ситуація для Росії виглядає дуже непривабливо.
Запасаємось попкорном.
Текст опубліковано з дозволу автора